Можливо, всесвіт являє собою щось подібне до нейронної мережі, яка розвивалася, навчалася методом проб і помилок, і таким чином вивела непорушні закони фізики.
Альберт Ейнштейн та Стівен Гокінг намагалися зрозуміти, як влаштований світ у масштабах і атома, і галактики. Обидва вчені прагнули поєднати всі закони фізики в одну загальну теорію, але не встигли це зробити. Тепер Стефон Александер, професор фізики Університету Брауна, вирішує цю проблему разом із колегами Джароном Ланьє та Лі Смоліним. Дослідники підійшли до рішення дещо інакше: замість того, щоб зосередитися на законах фізики, вони поцікавилися, чому фізичний світ керується певними законами, а не якимись іншими. Про роботу вчених розповідає видання interestingengineering.com.
Ідея Стефона Александера полягає в тому, що фізичний світ, яким ми його знаємо сьогодні, не є єдиною справжньою реальністю, це результат багатьох ітерацій всесвіту, які намагаються встановити свої закони. За словами Александера, наш всесвіт, ймовірно, придбав характеристики багатьох можливих всесвітів. Зрештою вона досягла стабільної конфігурації, що дозволило їй поступово розвиватися. Він порівнює цей процес спроб, невдач та повторних спроб з аркадною грою.
"Якщо у вас нескінченна кількість життів, ви граєте, помираєте, продовжуєте грати, помираєте, але можете продовжувати грати, правильно? Я думаю, що у всесвіті відбувається щось подібне", — сказав він.
Всесвіт завжди може "продовжувати намагатися", "вивчаючи", що працює, а що ні, у міру свого розвитку. Оскільки у всесвіті немає вчителя, то він здобуває уроки зі свого "досвіду". Дослідники називають це явище "самодидактикою".
На думку вченого, в основі всіх законів фізики лежить якийсь "метазакон", в основі якого — і стандартна модель (теорія будови та взаємодій елементарних частинок), і загальна теорія відносності. Метазакон дає можливість всесвіту пробувати і вчитися, у певному сенсі і є всесвіт.
"Уявіть, що обладнання це програмне забезпечення, а програмне забезпечення це і є обладнання", — пояснює Александер.
Він вважає, що Загальна теорія відносності і Стандартна модель остаточно сформувалися тоді, коли Всесвіт набув необхідної стабільності, тобто еволюціонував до певного рівня. Александер та його колеги не вважають, що вони вивели фізичний еквівалент теорії Дарвіна. Для них було важливо запропонувати формальну версію теорії, щоб побачити, чи вона витримує перевірку інших фізиків-теоретиків та емпіричну роботу експериментаторів, чи ні.
І все ж таки дослідники досить сміливі, щоб заявляти, що всесвіт вивчає свої закони, має якийсь досвід і вчиться на ньому. Команда вважає, що теорію фізики можна помістити в матрицю, записавши у вигляді рівнянь або таблиць, можливо, з мільярдами стовпців і рядків. Така величезна матриця могла містити всі можливі закони, які могли керувати всесвітом. Впоратися з такою кількістю вхідних і вихідних даних, з їх обробкою могла б система на кшталт нейронної мережі.
Раніше ми повідомляли про те, що вчені теоретично довели, що управління простором і часом робить квантові системи менш чутливими, а тому більш ефективними.