Таємна "портновська" мережа в судах України: чи виживе вона без свого архітектора
У політичному фольклорі ім’я Андрія Портнова давно стало синонімом закулісного впливу. У кулуарах влади його називали "сірим кардиналом судової системи". Саме він міг "вирішити" будь-яке питання в судах. Господарські спори, кримінальні справи, виборчі баталії — усе проходило через його мережу зв’язків, знань і юридичних лазівок. І навіть тоді, коли він не мав офіційної посади, вплив залишався.
Портнов справді мав неабиякий юридичний бекграунд. Він був одним із розробників нового Кримінального процесуального кодексу, ухваленого Верховною Радою в 2012 році. Документ тоді називали прогресивним, але згодом критики зазначали: він лише посилив контроль політичної верхівки над судами.
Від юриста до "рєшали": стрімкий шлях угору
Свій шлях нині покійний Андрій Портнов починав з офісів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Саме там він занурився у сірі зони великої приватизації, де слово "рейдерство" лише входило в обіг. Коли ж в арсеналі накопичилося досвіду й клієнтів, Портнов створив власну юридичну фірму — майданчик, з якого він фактично почав свою гру на полі великої політики.
У 2005 році він вперше засвітився як адвокат держсекретаря Олександра Зінченка у справі проти тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка. Це була внутрішня війна між табором Ющенка і Тимошенко. Саме тоді Портнов потрапив у орбіту БЮТ, а за кілька років очолив юридичний штаб Тимошенко і взявся писати закони, які обмежували повноваження президента Ющенка.
У 2008 році його призначили виконувачем обов’язків голови Фонду держмайна: офіційно, щоб "оптимізувати" приватизацію Одеського припортового заводу, а фактично, щоб провести масштабний переділ державної власності.
Саме тоді за Портновим і закріпилося реноме головного "рєшали" країни. Через потрібні суди переписувались цілі підприємства, а маловідомі фірми ставали власниками мільйонних активів.
Того ж року він готував юридичну базу під газову угоду Тимошенко з Росією, яка згодом стала підставою, щоб відправити її до буцегарні за президентства Януковича.
Архітектор таємної судової імперії Януковича
За іронією долі той самий Портнов, який ще недавно оскаржував результати виборів на користь Тимошенко, раптом опинився в адміністрації Януковича. Відтоді його вплив зріс до максимуму: Портнова призначили заступником голови АП, де він мав реальний контроль над формуванням суддівського корпусу, кадровими призначеннями, політикою Міністерства юстиції та судової системи загалом.
Портнова називали одним із архітекторів політичних переслідувань Юлії Тимошенко. Він не лише публічно підтримував рішення суду, а й був причетний до розробки правових норм, за якими її засудили.
Саме тоді ухвалили новий Кримінальний процесуальний кодекс, який у кулуарах охрестили "портновський". На папері він мав наблизити судову систему до європейських стандартів, але на практиці — зробив її ще більш зручною для тих, хто вмів "вирішувати питання". Кодекс запровадив посаду слідчого судді та норму, що доказами можуть бути лише показання, надані в суді.
Його ім’я зникло з заголовків, але не з коридорів влади
Після повалення режиму Януковича у 2014 році Андрій Портнов залишив Україну — спершу перебрався до Росії, а потім до Австрії. Здавалося, він назавжди зник із політичної сцени. Проте у 2019 році несподівано повернувся, нібито у контексті спроби притягнути до кримінальної відповідальності Петра Порошенка.
Портнов регулярно атакував заявами про злочин п’ятого президента — від "захоплення влади" до "держзради у Керченській протоці". За підрахунками адвоката Порошенка Іллі Новікова, лише за кілька місяців Портнов подав близько десяти таких заяв.
І хоч часи Януковича давно минули, вплив Портнова на систему не зник. Він не втрачав контактів з ДБР, міг домовлятися про заміну судді або вплинути на його рішення, ініціювати санкції чи обшуки, а в деяких судах мав 100% контрольний пакет.
Портнов роками судився з журналістами, активістами та організаціями, які звинувачували його у зв’язках із проросійськими силами і вигравав ці суди. Найгучніше протистояння точилося між ним і Центром протидії корупції (ЦПК), який домігся запровадження проти нього санкцій у США. Його внесли до переліку осіб за "актом Магнітського". До цього списку вносять високопосадовців, причетних до порушення прав людини та масштабної корупції.
В Україні ж жодних санкцій проти Портнова не запровадили, а система, яку він колись вибудував, продовжувала його захищати.
Вплив Портнова посилювався завдяки особистим зв’язкам. Андрій Богдан, який очолив Офіс президента, колись був його помічником у парламенті та давнім другом. Хоч у лютому 2020 року Богдан залишив команду Зеленського, контроль над судовою та правоохоронною системами залишився за Андрієм Смирновим і Олегом Татаровим, які теж не були чужими Портнову. Смирнов був адвокатом його давньої соратниці Олени Лукаш, а Татаров — захищав Портнова під час допитів після повернення в Україну.
Коли розпочалася повномасштабна війна, він виїхав з України до Туреччини, а згодом оселився в Іспанії. Попри це, Портнов продовжував навідуватися до Києва, подейкують, що навіть відвідував Офіс президента. Востаннє нібито за тиждень до смерті.
Що змінилося після смерті Андрія Портнова?
Чи залишилася після нього так звана "портновська система" домовленостей у судах?
Політолог Володимир Фесенко пояснює Фокусу, що в Україні давно існують внутрішні "корпорації" — прокурорська, суддівська та адвокатська. Це закриті спільноти, де діють свої правила, взаємна підтримка і неписаний принцип "своїх не здають".
"Перевага Портнова була в тому, що він міг впливати одразу на всі ці кола — суддів, адвокатів і прокурорів, — розповів Фесенко. — Завдяки своєму політичному статусу за часів Януковича він мав потужні зв’язки і вмів ними користуватися".
Пік його впливу, за словами експерта, припав саме на період президентства Януковича. Тоді Портнова знали всі, хто мав стосунок до судової чи прокурорської системи.
"Він знав, з ким поговорити, на кого натиснути, і як досягти потрібного результату. Його авторитет у суддівському й адвокатському середовищі робив його однією з найвпливовіших постатей", — говорить політолог.
Важливим інструментом його впливу був професіоналізм. Портнов є автором Кримінально-процесуального кодексу, який досі діє.
"Цей кодекс часто грає на користь адвокатів, дозволяючи затягувати процеси. І Портнов чудово знав, як це працює", — говорить політолог.
Він зазначив, що спроби притягнути його до кримінальної відповідальності не дали результату — всі справи розвалилися.
"Він був занадто досвідченим юристом, до того ж багато хто просто не хотів із ним сваритися", — додав Фесенко.
Втім, після 2014 року його вплив почав поступово зменшуватися: судова реформа, політичні перетасування змінили розклад сил.
"Вплив Портнова в юридичних колах ще відчувався, проте він уже не був всеохопним, радше точковим і локальним. Після 2019 року на перший план вийшло нове покоління юристів — вихованці інших шкіл і часів. Стара система, яку колись вибудовував Портнов, поступово втрачала силу",— зазначив політолог.
Та варто розуміти: вплив на українську правову систему не обмежувався лише Портновим. У ній досі залишилося чимало людей, пов’язаних із Віктором Медведчуком.
Володимир Фесенко вважає, що реальну картину можна буде оцінити лише після війни — коли відновиться стабільне політичне життя і почнеться нове кадрове оновлення.
"Нас чекає нова хвиля змін у судовій системі, — каже він. — Головне питання — де знайти нових людей. Але час і нове покоління працюють проти старих впливів — і Портнова, і Медведчука", — резюмував експерт.