Приватизація по-українськи: найгучніші провали, втрачені мільярди та чому держава досі тримає збиткові підприємства

Приватизація мала змінити ситуацію і стати інструментом, який дав би підприємствам друге дихання та наповнив державний бюджет, але на практиці вона не стала панацеєю і угоди перетворювалися на чергову аферу. Фокус нагадає, як держава втрачала контроль над своїм майном, які підприємства продалися "з молотка", та що радять експерти, щоб українські заводи, порти та енергетика нарешті почали працювати на економіку країни.

Після проголошення незалежності Україна успадкувала величезну кількість державних підприємств — від заводів і шахт до санаторіїв і наукових інститутів. Держава не могла ефективно ними управляти, тому на початку 1990-х стартувала Велика приватизація. Спершу вона задумувалася як шлях до створення ринкової економіки, але дуже швидко перетворилася на процес, який спричинив появу олігархів.

Першим етапом стала ваучерна приватизація: кожному українцю видали сертифікат, який можна було обміняти на частку підприємства. Але більшість людей не розуміла, як це працює, і ваучери масово скуповували посередники та керівники підприємств. Саме тоді "червоні директори" — колишні радянські управлінці — отримали контроль над підприємствами.

Наприкінці 90-х стартувала грошова приватизація. І тут власне все й почалося: підприємства продавали за безцінь, часто одному заздалегідь визначеному покупцю. Перед продажем об’єкти навмисно доводили до банкрутства — виводили прибуткові активи, накопичували борги, створювали штучні проблеми. Це дозволяло купувати їх за копійки, а держава втрачала мільярди.

Які підприємства стали ласим шматком "для своїх"?

Приватизація підприємств у 2005–2013 роках залишила по собі цілу колекцію історій про занижені ціни. Це той період, коли державні активи продавали так дешево, ніби це не величезні промислові гіганти, а речі з розпродажу "для своїх".

Найяскравіший приклад — "Криворіжсталь". У 2004 році підприємство продали компанії Ріната Ахметова та Віктора Пінчука за 4,26 млрд грн. (800 млн. дол.). Проте після політичних змін угоду переглянули, суд визнав приватизацію незаконною, і завод повернули державі. Коли у 2005 році провели справді відкритий аукціон, міжнародна ArcelorMittal заплатила вже 24,2 млрд грн — у шість разів більше. Але це був далеко не єдиний "розпродаж".

Чорноморське морське пароплавство фактично втратило свій флот через борги й непрозорі управлінські рішення. Судна продавалися за мінімальними цінами, а частина активів просто зникла.

Одеський припортовий завод роками "ходив по колу" через маніпуляції з ціною. Його роками намагалися продати, але аукціони зривались один за одним. Останній — кілька днів тому. Скандальною стала і приватизація заводу "Більшовик". Підприємство продали у 2021 році за 1,4 млрд грн — дешевше, ніж коштувала сама земля під ним. Експерти наголошували: реальна ціна могла бути у 2–3 рази вищою. Але конкуренція була обмеженою, тому результат нікого особливо не здивував.

А ще гірничо-металургійна галузь, енергетична, спиртові заводи, які були продані за безцінь.

Скільки Україна заробила на приватизації у 2024 році

Після початку повномасштабної війни приватизацію в Україні повністю поставили на паузу — у ситуації невизначеності держава просто не могла продавати активи. Лише влітку 2022 року парламент розблокував малу приватизацію, а з 2024 року відкрив шлях і до великої. Саме тоді було встановлено рекорд: майже 3,5 млрд грн держава отримала від продажу об’єктів малої приватизації, а два великі об’єкти — готель "Україна" та ОГХК — принесли ще 6,45 млрд грн.

Попри це значна частина державних підприємств наразі залишається збитковою: вони обростають боргами, втрачають ринкову вартість і потребують постійних бюджетних дотацій. Але держава все одно не поспішає виставляти такі підприємства на продаж.

Держпідприємства на плечах держави: чому це не працює

Старший офіцер штабу 2-го Корпусу НГУ, міністр економіки і торгівлі (2014) Павло Шеремета зазначає, що досвід давно показав, що приватна економіка працює ефективніше за державну. На його переконання, Україні варто продавати державні активи, але робити це на відкритих аукціонах, без кулуарних домовленостей.

Схожої думки дотримується і в.о. \ міністра економіки Павло Кухта. Він нагадує, що українська економіка ще у 1990-х пройшла болісний шлях від планової моделі до ринкової, і роль держави в сучасних умовах — не управляти підприємствами, а створювати правильне середовище для бізнесу: стабільність, доступ до фінансування і кваліфікованої робочої сили.

"На практиці ж держава й досі намагається "тягнути" на собі вагон держпідприємств, що вкрай неефективно", — говорить Кухта.

Економіст Борис Кушнірук пояснює, чому державні підприємства так погано працюють: держава просто не створена для бізнесу. У приватній компанії всі ризики несуть власники, а у чиновника, навіть чесного, будь-яке рішення може стати приводом для кримінальної відповідальності, а бонусів за успіхи немає.

"Через це рішення відкладаються, інвестиції не надходять, а підприємства стоять на місці. Саме тому приватизація або передача управління професійним інвесторам необхідна, щоб держпідприємства почали працювати ефективно та на користь економіки й країни", — зазначив фахівець.

Павло Кухта вказує на ще одну проблему: державні підприємства часто стають джерелом корупції.

"Найгучніші політичні скандали останніх десятиліть були пов’язані саме з державними активами, де існує велика спокуса залізти в кишеню держави і перекласти у свою. А це ті ресурси, які могли б працювати на економіку та суспільство", — говорить він.

Водночас Кухта підкреслює: державні підприємства не можна просто "вимкнути", адже вони створюють робочі місця, виробляють продукцію та забезпечують державний бюджет доходами.

"Головне завдання — не ліквідувати їх, а перетворити з корупційної годівниці на реально працюючі, якісні підприємства для народу України та для економіки", — резюмує Кухта.

Що дасть державним підприємствам нове дихання?

Експерти сходяться на думці: приватизація може стати одним із найефективніших інструментів для оздоровлення державних підприємств. Але спрацює вона лише тоді, коли буде проведена за чіткими правилами, захистом від зловживань та залученням міжнародних страгегічних інвесторів.

Павло Шеремета також наголошує, що не слід обмежувати коло інвесторів — рівні умови мають бути як для українських, так і для іноземних покупців. Саме конкуренція забезпечує справедливе формування ціни.

"Воєнні ризики фактично відрізали Україну від значної частини потенційних інвесторів, особливо іноземних, що зменшило конкуренцію і, відповідно, знизило можливі ціни продажу активів. За мирних умов, підкреслює експерт, державне майно могло б коштувати суттєво дорожче.

Стратегічний західний інвестор — майбутнє українських держкомпаній

Експерти зазначають, що більшість великих державних підприємств в Україні працюють украй неефективно. Частина з них роками "топчеться на місці", а управлінські рішення часто залишаються слабкими — незалежно від політичної влади.

"Йдеться не лише про металургійні комбінати чи порти. Це й Енергоатом, Нафтогаз, Укрзалізниця, Укренерго, Укрпошта та багато інших стратегічних компаній. Подивіться, як вони працюють — через "пень-колоду". Системно там нічого не змінюється", — каже Павло Кухта.

На його думку, стратегічний вихід для України — масово залучення великих західних інвесторів, насамперед європейських корпорацій. Саме вони здатні принести сучасні стандарти управління, інвестиції та зменшити корупційні ризики, які десятиліттями супроводжують українські держпідприємства.

Кухта нагадує, що аналогічний шлях у свій час пройшла Польща: німецькі компанії фактично перезапустили цілі галузі, модернізували виробництва і забезпечили стійке економічне зростання. Після перемоги Україна також може повторити цей сценарій — продати частину акцій, передати підприємства у концесію або залучити іноземний менеджмент із правом контролю.

"Це вирішить одразу дві проблеми: забезпечить ефективне управління підприємствами і зменшить корупційні ризики. — пояснює він. — Держава збереже контроль та отримає дивіденди, а західні менеджери забезпечать розвиток, інвестиції та прибуток".

Кухта відзначає, що участь великих європейських компаній мала б і безпековий ефект: стратегічні об’єкти з іноземними інвестиціями ворог не ризикував би перетворювати на мішень, а міжнародна підтримка України стала б ще потужнішою.

"Україні потрібні один або кілька серйозних західних інвесторів, які візьмуть управління на себе й вестимуть бізнес професійно. Частину компанії можна продати таким інвесторам, а іншу — розподілити серед українців у вигляді акцій. Це дозволить підприємству працювати в інтересах народу, а держава зберігатиме контроль без втручання в щоденне управління", — резюмував фахівець.

Прозорі продажі через Prozorro: реальні результати та виклики

Чесна приватизація в Україні досі залишається викликом: угоди іноді укладають поза прозорим процесом, а умови продажу підлаштовують під конкретних покупців. Щоб змінити це і зробити процес більш відкритим, запровадили систему Prozorro.

"Це одна з найефективніших систем прозорих продажів у світі, яка реально працює. Проте ідеальних механізмів не існує. Система потребує постійного оновлення та посилення, бо завжди знайдуться ті, хто намагається обійти правила", — говорить міністр економіки і торгівлі (2014) Павло Шеремета, який стояв біля витоків цієї системи ще у 2014 році.

Для малих і середніх підприємств ефект від Prozorro найбільш помітний.

"Малі та середні активи продаються через Prozorro.Продажі — і це велике досягнення. Коли ціна зростає у рази, це означає, що була справжня конкуренція і прийшов реальний інвестор", — пояснює економіст Володимир Дубровський.

Але з великими підприємствами ситуація інша.

"Там завжди є ризик, що держава пропише такі умови, що частина потенційних інвесторів навіть не зможуть подати заявку. Це стара проблема, і вона нікуди не зникла. — підкреслює він. Тому результат залежить від політичної волі. Якщо держава справді хоче передати підприємство в хороші руки й отримати за нього справедливу вартість — для цього необхідно створити конкуренцію і прозорий процес приватизації. Якщо мотивації у держави немає, перемагають особисті інтереси", — резюмував експерт.