Розділи
Матеріали

В'язень Бастилії, коханець сестри дружини й "батько" садизму: ким був Маркіз де Сад

Уляна Купновицька
Маркіз де Сад став героєм десятків фільмів, зокрема стрічки "Перо маркіза де Сада" | Фото: колаж Фокус

Від його прізвища походить слово "садизм", а його книги досі викликають скандали. Але ким насправді був Маркіз де Сад — жорстоким збоченцем, філософом свободи чи жертвою власної репутації? Історія одного з найскандальніших французів усіх часів.

У цей день, 2 червня 1740 року в Парижі народився чоловік, чиє прізвище через два століття стане медичним терміном. Сьогодні ім'я Маркіза де Сада асоціюється переважно зі скандалами, сексуальними девіаціями та забороненими книгами. Проте його життя виявилося набагато цікавішим за будь-який роман: він сидів у Бастилії, мало не потрапив під гільйотину під час Французької революції, пережив кілька режимів і навіть вплинув на розвиток сучасної психології та літератури.

Людина, яка подарувала світу слово "садизм"

Сьогодні слово "садизм" давно відірвалося від свого автора й стало частиною повсякденної мови. Проте мало хто знає, що термін з'явився лише через кілька десятиліть після смерті Маркіза де Сада. У 1886 році німецький психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг використав прізвище французького аристократа для опису схильності отримувати задоволення від заподіяння страждань іншій людині. Саме після виходу його знаменитої праці Psychopathia Sexualis слово "садизм" увійшло до медичної літератури, а згодом і до словників усього світу.

Однак сам де Сад навряд чи погодився б із таким визначенням. У своїх творах він значно більше писав не про насильство як таке, а про абсолютну свободу людини від релігії, моралі, законів та суспільних обмежень. Для 18 століття це звучало майже як політичний маніфест. Його персонажі постійно кидають виклик церкві, державі та усталеним нормам, через що багато сучасників вважали автора не стільки розпусником, скільки небезпечним бунтівником.

Цікаво, що більшість людей, які називають де Сада "найбільшим збоченцем в історії", ніколи не читали його книг. Навіть у Франції за життя письменника його твори поширювалися переважно підпільно. Частина рукописів була заборонена, а деякі роботи друкувалися анонімно. Багато його сучасників знали про автора лише з чуток та поліцейських рапортів.

Репутацію де Сада значною мірою сформували два гучні скандали. У 1768 році його звинуватили в жорстокому поводженні з жебрачкою Роз Келлер. Справа набула величезного розголосу в Парижі, хоча свідчення сторін суттєво відрізнялися, а обставини події залишаються предметом дискусій істориків донині. Другий скандал вибухнув у 1772 році в Марселі, коли де Сада звинуватили у розпусті та використанні так званих "льодяників зі шпанською мушкою" — препарату, який тоді вважався афродизіаком. За цією справою його навіть засудили до смертної кари заочно, хоча згодом вирок скасували.

Саме через такі історії навколо нього поступово виник образ людини, здатної на будь-які злочини. Але коли історики почали ретельно вивчати архіви, з'ясувалося, що реальний де Сад був значно складнішою постаттю. Він справді неодноразово порушував моральні норми свого часу, однак багато найстрашніших легенд про нього народилися вже після його смерті. Значна частина моторошних сцен, які сьогодні асоціюються з його ім'ям, існувала лише на сторінках романів.

Не випадково в 20 столітті ставлення до де Сада різко змінилося. Якщо в 19 столітті його розглядали переважно як злочинця та автора порнографії, то пізніше ним захоплювалися сюрреалісти. Андре Бретон назвав де Сада "найвільнішим духом, який коли-небудь жив". Для частини інтелектуалів він став символом боротьби з цензурою та суспільним лицемірством.

Саме тому Маркіз де Сад залишився в історії не лише як людина, чиє прізвище дало назву психіатричному терміну. Він став одним із небагатьох письменників, навколо яких уже понад двісті років триває суперечка: ким він був насправді — сексуальним злочинцем, політичним бунтарем, філософом свободи чи просто майстром літературної провокації.

Дружина, теща і легенди

Навіть якби Маркіз де Сад ніколи не написав жодної книги, його особистого життя вистачило б на окремий роман. Уже за життя навколо нього виникла ціла колекція чуток: від таємних кімнат тортур у родовому замку до чорних мес і кривавих ритуалів. Більшість із цих історій так і не отримала документального підтвердження, але вони настільки міцно закріпилися за його ім'ям, що пережили самого письменника.

Не менш загадковою постаттю була і його дружина — Рене-Пелажі де Монтрей. Протягом століть існує легенда, що вона нібито сама знаходила для чоловіка молодих жінок і допомагала організовувати його скандальні пригоди. Прямих доказів цьому історики не мають. Однак достеменно відомо, що Рене-Пелажі знала про численні романи чоловіка, неодноразово допомагала йому уникати переслідувань влади та підтримувала його навіть тоді, коли більшість знайомих відвернулися від нього.

Найгучніший сімейний скандал вибухнув після того, як де Сад закрутив роман із молодшою сестрою дружини — Анною-Проспер де Лоне. У певний момент вони навіть разом переховувалися від правосуддя. Саме ця історія остаточно зруйнувала стосунки письменника з родиною дружини та перетворила його тещу, мадам де Монтрей, на одного з його найзапекліших ворогів.

Деякі біографи жартують, що за роки життя де Саду вдалося пережити королівську владу, Французьку революцію, Якобінський терор і Наполеона, але так і не вдалося перемогти власну тещу. Саме вона роками використовувала свої зв'язки при дворі, домагаючись нових арештів і переслідувань скандального зятя.

Втім, найцікавіше те, що багато страшних легенд про де Сада виявилися перебільшенням. Йому приписували катівні в замку Ла-Кост, сатанинські обряди та десятки злочинів, які так і не були доведені. Історики сходяться в одному: Маркіз де Сад справді був скандальним аристократом, який регулярно шокував суспільство, але значну частину його демонічної репутації створили плітки, чутки та його власні книги.

"120 днів Содому" — найскандальніший роман Маркіза де Сада, написаний під час ув'язнення в Бастилії.
Фото: З відкритих джерел

Заборонені книги, які пережили свого автора

Якщо сьогодні Маркіза де Сада пам'ятають у всьому світі, то насамперед завдяки його книгам. Парадокс полягає в тому, що більшу частину своїх найвідоміших творів він написав не в розкішних аристократичних маєтках, а за ґратами — у в'язницях і психіатричних лікарнях.

Його романи шокували навіть сучасників, які жили в епоху публічних страт, дуелей та жорстоких покарань. У своїх творах де Сад відверто описував насильство, сексуальні практики, релігійне богохульство та злочини. Але найнебезпечнішими для влади були навіть не ці сцени, а його філософія. Письменник фактично ставив під сумнів право держави, церкви та моралі визначати, як має жити людина.

Найвідомішою книгою де Сада вважається роман "120 днів Содому". Історія його створення сама по собі нагадує пригодницький роман. У 1785 році, перебуваючи в Бастилії, де Сад почав записувати текст на вузьких смужках паперу завширшки близько 12 сантиметрів. Щоб приховати рукопис від наглядачів, він писав настільки дрібно, що окремі літери були заввишки лише кілька міліметрів. Згодом аркуші були склеєні у сувій завдовжки майже 12 метрів.

Коли за кілька днів до штурму Бастилії письменника перевели до іншої в'язниці, він був переконаний, що рукопис загинув. У листах де Сад навіть оплакував втрату твору, над яким працював роками. Насправді сувій дивом пережив революцію, змінив кількох власників і був знайдений лише через десятиліття. Сьогодні цей рукопис вважається одним із найдорожчих літературних артефактів Франції.

Ще більшою популярністю за життя автора користувався роман "Жюстіна, або Нещастя доброчесності". Його сюжет побудований навколо молодої дівчини, яка намагається жити чесно й доброчесно, але щоразу стає жертвою обману, насильства та жорстокості. Де Сад навмисно перевертає традиційну моральну схему: добрі герої страждають, а злочинці часто залишаються безкарними. Для читачів кінця 18 століття це було справжнім викликом суспільству.

Не менш скандальним став роман "Жульєтта", який фактично є дзеркальним продовженням "Жюстіни". Якщо одна сестра намагається бути чесною і постійно програє, то інша свідомо обирає шлях аморальності й досягає успіху. Через такі сюжети книги де Сада багато хто сприймав не як художню літературу, а як небезпечну філософську провокацію.

Саме через ці твори Наполеон Бонапарт називав де Сада "наймерзеннішим автором Франції". Існують свідчення, що після знайомства з його романами імператор особисто наказав посилити контроль над письменником, який тоді вже перебував у психіатричній лікарні Шарантон.

Сьогодні твори Маркіза де Сада залишаються одними з найсуперечливіших у світовій літературі. Одні бачать у них відверту порнографію та пропаганду жорстокості. Інші — спробу дослідити найтемніші сторони людської природи та поставити питання про межі свободи. Але в одному історики погоджуються: мало хто з письменників зміг шокувати світ настільки сильно, що через двісті років після смерті його ім'я все ще викликає суперечки.

Аристократ, революціонер і в'язень: життя, яке нагадувало роман

Життя Маркіза де Сада було настільки бурхливим, що його біографія іноді здається не менш фантастичною, ніж власні книги. Народившись 2 червня 1740 року в старовинній аристократичній родині, він мав усі шанси провести життя при дворі або зробити успішну військову кар'єру. Де Сад навчався в престижному ліцеї Людовіка Великого в Парижі, служив офіцером під час Семирічної війни та був пов'язаний родинними зв'язками з французькою аристократією.

Однак замість кар'єри придворного він швидко здобув славу одного з найскандальніших дворян Франції. Уже в перші місяці після одруження де Сад почав потрапляти в історії, які регулярно завершувалися арештами, втечею від правосуддя або ув'язненням. Зрештою він проведе в тюрмах і психіатричних лікарнях майже третину свого життя — близько 27 років.

При цьому де Сад дивовижним чином пережив усі великі потрясіння своєї епохи. Він сидів у Бастилії за Старого режиму, став свідком Французької революції, пережив Якобінський терор, уникнув гільйотини та застав прихід до влади Наполеона.

Особливо іронічною виглядає його роль під час революції. Попри дворянське походження, де Сад підтримав революціонерів і навіть працював у революційній адміністрації Парижа. Під час Терору він неодноразово виступав за пом'якшення репресій і навіть допоміг урятувати життя людям, які раніше сприяли його ув'язненню. Саме ця поміркованість ледь не коштувала йому життя: де Сад опинився серед тих, кого мали стратити. Від гільйотини його врятував збіг обставин — режим Робесп'єра впав буквально напередодні виконання вироку.

Ще один парадокс його життя полягає в тому, що найбільше він постраждав не від монархії, а від Наполеона. Саме Наполеон Бонапарт, обурений змістом його романів, домігся фактичної ізоляції письменника в психіатричній лікарні Шарантон. Там де Сад проведе останні 13 років свого життя.

Втім, навіть у психлікарні він залишався самим собою. Директор закладу дозволив йому організовувати театральні постановки за участю пацієнтів. Вистави стали настільки популярними, що на них приїжджала паризька знать. У певний момент театр у Шарантоні перетворився на одну з наймодніших культурних локацій Франції початку 19 століття.

Маркіз де Сад помер 2 грудня 1814 року у віці 74 років. У своєму заповіті він просив поховати його без урочистостей, а могилу засадити деревами так, щоб із часом зникли всі сліди поховання.

"Я хочу, щоб пам'ять про мене стерлася з людських умів", — писав він. Але історія розпорядилася інакше. Через понад двісті років після смерті де Сад залишається однією з найвідоміших і найсуперечливіших постатей французької історії, а його ім'я знають навіть ті, хто ніколи не читав жодного рядка з його книг.