Легендарне зелене яблуко: як Симиренки створили українські сади, а їхню родину намагалися стерти з історії
Щороку українці купують і їдять тисячі тонн яблук "Симиренка", навіть не замислюючись, що за цією назвою стоїть одна з найтрагічніших історій української науки. Цей сорт пережив царську імперію, революції, Голодомор, сталінські репресії та зміну кількох держав. Фокус розповідає, як Левко Симиренко прославив легендарне зелене яблуко і чому його родина заплатила високу ціну за розвиток українського садівництва.
Сьогодні, 6 червня в Україні відзначають День садівництва — свято людей, завдяки яким країна вже понад століття залишається одним із центрів вирощування фруктів у Східній Європі. І якщо попросити українців назвати найвідоміший сорт яблук, багато хто без вагань відповість: "Симиренка".
Ці яблука легко впізнати навіть серед десятків інших сортів. Вони залишаються яскраво-зеленими навіть після дозрівання, мають характерні світлі підшкірні цятки та кисло-солодкий смак із легкою пряною ноткою. Саме незвичний колір зробив їх впізнаваними на ринках і в магазинах ще задовго до появи сучасного маркетингу.
Попри поширену думку, Левко Симиренко не вивів цей сорт шляхом селекції. Майбутній учений знайшов незвичайну яблуню у садах родинного Платонового хутора біля Млієва на Черкащині. Він детально описав її, дослідив господарські властивості та ввів сорт у науковий обіг, назвавши його на честь свого батька — Платона Симиренка. Походження самого дерева досі залишається загадкою. За однією з версій, воно могло вирости із випадково посіяного насіння у родинному саду.
У 20 столітті "Ренет Симиренка" став справжньою зіркою радянських садів. Причина була не лише в смаку. Сорт належить до зимових: яблука добре зберігаються місяцями, не втрачаючи товарного вигляду, витримують транспортування і можуть лежати майже до весни. Для великої країни з централізованою системою постачання це була ідеальна характеристика. Саме тому "Симиренка" десятиліттями вирощували у промислових масштабах від України до Кавказу.
Згодом сорт перетворився на один із символів українського садівництва. Його вирощували поколіннями, а сама назва пережила імперії, революції та навіть репресії проти родини Симиренків. Сьогодні аграрії мають у своєму розпорядженні сотні нових високопродуктивних сортів, проте "Ренет Симиренка" й досі залишається одним із найвідоміших українських яблук у світі.
Людина, яка перетворила сад на науку
Якби Левко Симиренко жив у 21 столітті, його, ймовірно, називали б засновником великого аграрного стартапу. Наприкінці 19 століття він фактично створив український аналог сучасного Apple Store — тільки замість смартфонів тут були яблуні, груші, вишні та сотні інших рослин з усього світу.
Майбутній учений народився 1855 року в родині відомих українських підприємців і меценатів Симиренків. Його батько Платон Симиренко був одним із найуспішніших цукрозаводчиків свого часу, підтримував українську культуру та фінансував видання творів Тараса Шевченка. Саме в родинному маєтку в Млієві на Черкащині Левко вперше захопився рослинами та садівництвом.
Однак шлях молодого науковця міг завершитися ще до початку великої кар'єри. Під час навчання в університеті він долучився до народницького руху, поширював заборонену літературу та допомагав революційним гурткам. За це його кілька разів арештовували, а після закінчення навчання у 1878 році відправили на заслання до Красноярська.
Навіть у Сибіру Симиренко не полишив своєї пристрасті. Замість того щоб рахувати роки до звільнення, він зайнявся дослідженням місцевої флори, будівництвом теплиць та розвитком садівництва. Учений довів, що в суворих сибірських умовах можна успішно вирощувати багато культур, які раніше вважалися непридатними для цього клімату. Він навіть брав участь у реконструкції міського парку Красноярська, який існує й сьогодні.
Після повернення із заслання у 1887 році Симиренко оселився в рідному Млієві та взявся за справу, яка прославила його на весь світ. Тут він створив помологічний розсадник — науково-дослідний центр нового типу, аналогів якому тоді майже не було в Європі. До Млієва надходили саджанці та живці з України, Криму, Кавказу, Молдови, країн Балтії, а також із Франції, Бельгії, Німеччини, Італії та США.
Результат вражав навіть сучасників. До початку 20 століття в колекції Симиренка налічувалися понад три тисячі сортів і видів рослин. Лише яблунь було близько 900 сортів, груш — майже 900, а ще сотні сортів вишні, черешні, сливи, персика, абрикоса та декоративних культур. Для свого часу це була одна з найбагатших помологічних колекцій Європи.
Але головне досягнення Симиренка полягало не в кількості дерев. Він першим почав системно вивчати, які сорти найкраще підходять для різних регіонів України, як вони реагують на клімат, ґрунти, хвороби та шкідників. Фактично саме він заклав основи наукового садівництва в Україні та створив стандарти, якими фахівці користуються й сьогодні.
Саме тому ім'я Симиренка залишилося не лише на етикетках яблук. Воно стало символом цілої епохи української науки. Але для самого Левка його головною спадщиною були не тисячі дерев у розсаднику і навіть не знаменитий сорт яблук. Він бачив майбутнє українського садівництва у своєму синові Володимирі, який із дитинства зростав серед дослідних садів, гербаріїв та наукових дискусій.
На початку 20 століття здавалося, що династія Симиренків лише набирає силу. Батько створив фундамент української помології, а син мав перетворити його на потужну наукову систему європейського рівня. Проте якщо Левку довелося пережити царські арешти та заслання, то його спадкоємця чекнуло значно страшніше випробування — зіткнення зі сталінською машиною репресій.
Син, якого знищив сталінський режим
Якщо Левко Симиренко створив українську школу наукового садівництва, то його син Володимир мав усі шанси перетворити її на одну з найсильніших у Європі. Проте історія розпорядилася інакше. Радянська влада, яка спочатку використовувала напрацювання українських учених, згодом почала знищувати самих науковців. Родина Симиренків стала однією з жертв цього процесу.
Володимир Симиренко народився 1891 року в Млієві й буквально виріс серед садів. У січні 1920 року його батька, Левка Симиренка, застрелили у власному будинку під час хаосу громадянської війни. Обставини злочину так і залишилися до кінця не з'ясованими: за однією з версій, до вбивства були причетні більшовики, за іншою — місцеві банди, які діяли в регіоні. Після трагічної загибелі батька Володимир продовжив його справу та став одним із найавторитетніших українських фахівців із плодівництва та селекції. Саме йому довелося рятувати колекції та наукову спадщину, створені кількома поколіннями Симиренків.
У 1920-х роках він став одним із лідерів української аграрної науки. Вчений займався селекцією плодових культур, досліджував районування сортів для різних регіонів країни та розробляв принципи розвитку промислового садівництва. Фактично він продовжив справу батька, але вже в нових умовах радянської України. Саме за його участі було створено низку наукових програм із розвитку плодівництва, а мліївський розсадник залишався одним із головних центрів галузі.
Втім, у 1930-х роках політика Кремля щодо української інтелігенції різко змінилася. Після згортання українізації та початку масштабних репресій під удар потрапили письменники, викладачі, історики, інженери й науковці. Не оминула ця хвиля й Симиренка.
Володимир відкрито відстоював необхідність розвитку української наукової школи та критикував спроби механічно копіювати московські підходи до ведення сільського господарства. Для сталінської системи цього виявилося достатньо, щоб запідозрити його в "українському націоналізмі". У 1933 році вченого усунули від керівництва науковими установами, а його праці почали вилучати з професійного обігу.
У 1938 році Володимира Симиренка заарештували співробітники НКВС за стандартними для того часу звинуваченнями в участі у "контрреволюційній націоналістичній організації". Жодних доказів слідство не надало. Після короткого процесу вченого розстріляли. Йому було лише 47 років. Лише десятиліття потому радянська влада офіційно визнала справу сфабрикованою та реабілітувала науковця.
Разом із Володимиром Симиренком Україна втратила не просто талановитого селекціонера. Репресії 1930-х років фактично обезголовили значну частину української аграрної науки. Багато наукових шкіл було знищено, а дослідження, які могли визначати розвиток галузі на десятиліття вперед, залишилися незавершеними. Символічно, що сорт яблук, який прославив прізвище Симиренків на весь світ, пережив і своїх творців, і систему, яка намагалася стерти їхні імена з історії.
Яблука, які пережили своїх творців
Радянська влада намагалася викреслити Симиренків із пам'яті. Репресували науковців, знищували архіви, вилучали праці з бібліотек. Проте зробити те саме з яблуками виявилося неможливо.
Поки чиновники переписували історію, у садах продовжували рости дерева, висаджені за рекомендаціями Левка та Володимира Симиренків. Щоосені на ринках знову з'являлися зелені яблука, назву яких знали мільйони людей.
Минуло понад сто років відтоді, як Левко Симиренко описав знаменитий сорт, і майже дев'ять десятиліть після розстрілу його сина. Змінилися імперії, кордони та політичні режими. Але "Ренет Симиренка" досі залишається одним із найвідоміших яблук України.
Можливо, це і є найкраща оцінка роботи цілої наукової династії: людей давно немає, а результати їхньої праці й далі лежать на столах українців.
Раніше Фокус писав, що навіть звичайне яблуко може приховувати більше інформації, ніж здається на перший погляд. Зокрема, цифри на невеликих наклейках на фруктах є спеціальними PLU-кодами, за якими можна дізнатися спосіб вирощування продукції. Такі маркування використовують у багатьох країнах світу для ідентифікації сортів та контролю якості фруктів і овочів.