Не вміють програвати, не вміють відпочивати. Чому мілленіали — кращі клієнти психотерапевтів

"Що буде, коли зустрінуться дві самодостатні людини? Почнуть змагатися між собою, з'ясовуючи, хто з них самодостатніший". Жарт з монологу американського коміка Марка Нормана точно описує одне з головних ціннісних протиріч сучасного західного суспільства. З одного боку, масова культура пропагує ідею самодостатності та незалежності від чужої думки. З іншого — вона ж мотивує постійно демонструвати успішність у всіх сферах життя.

36-річний Норман відноситься до покоління міленіалів (умовне позначення народилися з 1982-го по 1996-й). Цей термін в кінці 1980-х придумали письменники Вільям Штраус і Ніл Хау для опису людей, які мали зустріти третє тисячоліття (міленіум) в юному віці. Приблизно в той же період журнал Advertizing Age дав їм назву: покоління Y, ніби протиставляючи до попереднього покоління X.

Міленіали подорослішали, сьогодні вони складають чверть населення планети. Український показник скромніше глобального, але теж виглядає переконливо — п'ята частина населення країни. Вам може здатися, що 20% — не так вже й багато, але саме на них часто орієнтується вітчизняний ринок праці. Основний потік реклами товарів і послуг масового попиту теж орієнтований на "дітей третього тисячоліття".

Фактично вони найактивніша частина сучасного суспільства. До того ж це найосвіченіше покоління в історії. За даними Pew Research Center, у віковій категорії до 35 років як мінімум ступінь бакалавра є у 21% чоловіків і 27% жінок. Для порівняння, у поколінні їх батьків йшлося відповідно про 18% і 20%. Цікаво, що найосвіченіша і соціально найпотрібніша вікова група виявилася психічно хворою. Згідно з показниками, опублікованими Національним інститутом здоров'я США, саме серед міленіалів зафіксовано найбільшу кількість випадків обсесивно-компульсивного розладу.

Якщо пояснити дуже спрощено, це нав'язливі ідеї та страхи, зазвичай вкрай болісні. Прагнучи позбутися постійного відчуття тривоги, хворий робить багато разів повторювані дії (компульсії), усвідомлює їх безрезультатність і від того ще більше страждає.

Ще одна типова проблема покоління Y — нарцисичний розлад особистості: переконаність у власній унікальності та перевазі над іншими людьми, поглинений ідеєю успіху та очікування безумовно хорошого ставлення з боку оточення. Негативне ставлення нарциси зазвичай списують на заздрість.

Національний інститут здоров'я періодично проводить опитування студентів американських коледжів, визначаючи стан їхньої психіки. Якщо порівнювати студентів, які вступили у 2009-му та у 1982-му, кількість випробовуваних, у яких виявили явні ознаки нарцисичного розладу, зросла на 58%. Загалом, за даними інституту, серед міленіалів випадків прояву цього розладу майже втричі більше, ніж у літніх людей (тих, кому 65 і старше).

Жорстока конкуренція

Витоки цієї лякаючою тенденції дослідники бачать в тому, що у процесі дорослішання молодь отримувала занадто багато нагород. Батьки та викладачі постійно заохочували їх і преміювали, щоб мотивувати до навчання і саморозвитку. Концепції виховання дітей, котрі здобули особливу популярність у той період, апріорі припускали, що "пряник" стимулює ефективніше, ніж "батіг". Так і виросло покоління, яке звикло до нагород і дуже високо оцінює власні здібності. Зараз 40% працевлаштованих міленіалів вважають, що їх повинні підвищувати на роботі незалежно від результатів діяльності.

"Ми не вміємо програвати. І навіть коли ми зазнаємо поразки, майже впевнені, що насправді виграли. У школі ми боролися за місце в команді, на роботі — за перемогу над конкурентами. Ми хочемо отримувати нагороди не тому, що відчуваємо, ніби маємо на них право, а тому, що все наше життя поставлено на карту. Тепер ставки на виграш дуже високі", — пише Пол Енгоні, автор книги "Всі стогнуть: у пошуках себе, віри і довбаної роботи!", якого американські медіа називають голосом міленіалів. На його думку, покоління Y одержиме ідеєю успіху.

Завищені очікування, невміння програвати і віра у власну винятковість погано поєднуються з високим рівнем конкуренції на ринку праці і наслідками декількох глобальних економічних криз, що випали на долю цього покоління. Іронія у тому, що саме освіченість і цілеспрямованість міленіалів істотно ускладнили їх працевлаштування. У полі зору потенційних наймачів виявилося занадто багато молодих людей з університетськими дипломами, а вищу освіта перестали сприймати як особливу цінність, вона стала базовою умовою, а не конкурентною перевагою. До того ж амбіції покоління Y не дозволяють погоджуватися на низову низькооплачувану посаду. Формула поступового підйому кар'єрними сходами, що триває десятиліттями, підходила їх батькам, але не для них самих.

"Пошуки роботи для міленіалів — як "Голодні ігри", тільки без камер і без участі Дженніфер Лоуренс, — іронізує Енгоні. — Диплом коледжу став тим, чим раніше був шкільний атестат. І тепер здається, щоб просто вступити в гру, потрібен як мінімум магістерський диплом, а то і докторський ступінь".

На думку виконавчого директора американського кадрового агентства Muse Кетрін Мінш, жодна робота з тих, що представлені на ринку праці, не може повністю задовольнити запити здобувача-міленіала. Легко зрозуміти, чому саме серед представників цього покоління різко збільшився відсоток самозайнятих кваліфікованих фахівців, зріс рівень підприємницької активності, а сумісництво, по суті, визнали новою нормою працевлаштування.

Ідеальна картинка

Рівень повсякденного стресу для покоління Y міг бути набагато нижче, якби міленіали змагалися між собою тільки у тому, що стосується роботи. Однак сучасні технології, які багато у чому визначають їх спосіб життя, значно розширили рамки цього змагання. Соціальними мережами давно гуляє популярний жарт: "У свої 35 років я щоранку пробігаю 10 км, працюю по 14 годин на добу і одночасно пишу дві книги. Мені вистачає часу на сім'ю, друзів і хобі. Бачите, все можливо, коли людина бреше!"

Звиклі конкурувати між собою міленіали не шкодують сил і часу на самопрезентацію, до того ж не тільки у професійній сфері. Їх акаунти у соцмережах, по суті, перетворюються на віртуальні майданчики для створення персонального бренду. Деякі створюють в Мережі настільки привабливу картинку "вдалого життя", що кількість підписників дозволяє непогано заробляти на платних публікаціях. І це не єдиний спосіб монетизації мережевої популярності. У багатьох сферах діяльності необхідність фахівця, а отже і сума винагороди, на яку він може претендувати, багаторазово зростає, якщо у нього є розкручений професійний блог. Інтерес аудиторії до таких блогів періодично підігрівають пости формату life style.

Втім, віртуальні картинки "успішного життя" зараз створюють навіть ті, хто зовсім на цьому не заробляє. Це дає нематеріальний ефект, який психологи називають "погладжуванням". Ідеться про те, щоб привертати увагу інших людей і отримувати від них визнання власної значущості або хоча б просто свого існування. Для міленіалів важливо бути поміченими, заради цього вони проявляють активність в інформаційному просторі.

Іронія у тому, що така загальна активність підсилює і без того неслабкий інформаційний потік, що звалюється на сучасну людину. Претендентів на ресурс уваги стає занадто багато, в результаті у цій площині розгортається ще жорсткіша конкурентна боротьба, ніж на ринку праці. Засобами такої боротьби стають саме ті речі, які повинні служити для відпочинку, розслаблення, відновлення ресурсів психіки. Наприклад, поїздки у відпустку, відвідування розважальних заходів, заняття спортом, навіть дружні та сімейні посиденьки. Всі вони, зафіксовані на фото або відео, перетворюються в інструменти соціальної конкуренції.

Бравування простотою

За словами психотерапевта Олени Рихальської, демонстрування успіху далеко не у всіх зводиться до навмисної розкоші чи гламуру. Все може бути зовсім навпаки. Простота, що межує з недбалістю, свідоме уникнення логотипів luxury-брендів, вибір максимально демократичних транспортних засобів і страв, ігнорування гламуру — теж варіанти демонстративно екзальтованої акцентуації, особливо якщо ідеться про людину, чий рівень доходів дозволив би жити в розкоші. Психотерапевт бачила багато прикладів саме такої поведінки серед багатих людей нового покоління.

"Вони протиставляють себе тим, хто вибирає показну розкіш, ніби кажучи: "Я їжджу на велосипеді в розтягнутій футболці і їм піцу, але я можу тебе купити, якщо захочу", — підкреслює Рихальська. — За демонстрацією успіху часто стоїть повернення до дитячих образ, ілюзорне відпрацювання давніх комплексів. Спроба довести одноліткам з минулого, що як мінімум "я крутіше, ніж ви думали", а як максимум — "я крутий, а ви — невдахи". На жаль, така перемога не приносить щирої радості. Тут прихована небезпечна психологічна пастка: люди намагаються щось довести не стільки оточенню, скільки собі, а це не працює".

На думку психотерапевта, міленіали багато чого досягли всупереч обставинам. Це self Мade-покоління, йому добре знайоме відчуття несправедливості, яка не зникає навіть після досягнення тріумфу.

"Це почуття консервується в рамках системи сублімації, — запевняє Олена Рихальська. — Таким людям часто сняться тривожні сни. Вони не вміють від душі радіти, і багато хто намагається зняти напругу за допомогою штучних засобів релаксації".

Серед клієнтів Рихальської представники покоління Y становлять понад 50%. Вони взагалі частіше і охочіше, ніж їхні батьки, звертаються до психологів та психотерапевтів, вбачаючи у таких сервісах не просто засіб вирішення особистих проблем, а ресурс для розвитку, по суті, ще один інструмент досягнення успіху. До рекомендацій відносяться дуже серйозно. Під час сеансів роблять замітки. За словами психотерапевта, такі клієнти люблять отримувати конкретизовані завдання. Записують їх на телефон і завжди виконують до наступної зустрічі.

"Раз на тиждень вранці о 7:30 до мене приходить молодий бізнесмен, якого колись привела на прийом його дівчина, яка вирішила з ним розійтися. Проблему з їх стосунками ми давно врегулювали, але у нього виникло безліч інших питань, він дзвонить перед важливими переговорами, радиться, коли буває складно вибудувати лінію поведінки, і ніколи не пропускає призначені сеанси. Це класичний приклад клієнта-мілленіала, — каже Рихальська. — У житті цих людей далеко не все гладко, але в порівнянні з поколінням батьків вони зробили суттєвий крок вперед у напрямку психічного оздоровлення. На мій погляд, у багатьох з них є непогані шанси виростити цілком щасливих дітей, щоправда, для цього ще доведеться чимало попрацювати над собою".