Будинок в дюнах, Палац Токіо і французькі хрущовки: за що дають "Оскар" в архітектурі

Цю місію сформулював засновник премії Джей Артур Прітцкер, американський мільярдер і власник мережі готелів Hyatt, перший з яких звели в Чикаго, де і зараз знаходиться штаб-квартира корпорації.

Премію вручають з 1979 року, її лауреати отримують $100 тис винагороди і бронзову медаль з вигравіюваними орнаментами, натхненними роботою Луїса Саллівана. Цього прославленого архітектора називають "батьком хмарочосів". Ще в кінці XIX століття він будував багатоповерхові будівлі, зокрема і в Чикаго, і заклав основи сучасної висотної архітектури. Також на медалі є напис: "Надійність, зручність і захват" — цитата з висловлювання давньоримського архітектора Вітрувія, який вважав саме це головними рисами добре побудованого будинку.

Знесення будівлі — занадто легке рішення, марна трата матеріалів, енергії та історії. Знесення негативно впливає на суспільство. Для нас знесення — це акт насильства

Лауреатами Прітцкерівської премії стали прославлені сучасні зодчі. Це, наприклад, британці Норман Фостер і Заха Хадід, француз Жан Нувель, японець Тадао Андо і американець Френк Гері. Їх будівлі насамперед вражають ефектністю — чорні куби, футуристичні башти або фантастичні нагромадження біонічних форм змушують публіку захоплюватися або ненавидіти сучасну архітектуру. На такому тлі проекти цьогорічних лауреатів премії, Анн Лакатон і Жан-Філіпа Вассаля, програють в ефекті, здаються прісними і занадто звичайними. Однак 17 березня журі нагородило саме цей французький дует за прозорість в естетиці й етиці, а також поліпшення життя безлічі людей.

"У 2020 році ми, як ніколи, відчули свою приналежність до людства і відчули необхідність у колективі. Тому зараз украй важливо бути чесними перед навколишнім середовищем, людьми і майбутніми поколіннями", — так пояснює вибір Алехандро Аравія, чилійський архітектор і голова журі премії.

Фокус розповідає, у чому полягає етичність проектів Лакатон і Вассаля і чому їх робота може навчити українських зодчих і чиновників.

Коли краще нічого не робити

Анн Лакатон і Жан-Філіп Вассаль працюють разом з 1984 року, в їх портфоліо близько сотні різноманітних проектів — від багатоквартирних будинків до громадських просторів. Найбільш значні з них — це реконструкції вже існуючих будівель, оскільки архітектори послідовно виступають проти знесення. "Ми ніколи не розглядаємо вже існуючі будівлі як проблему, навпаки, наш погляд позитивний, тому що завжди є можливість поліпшити те, що маємо", — пояснює свій підхід Анн Лакатон.

Досліджуючи будинки, призначені на знесення, архітектори зазвичай спілкуються з їх мешканцями, і завжди зʼясовується, що ті проти радикальних заходів, навіть якщо будівлі у поганому стані. Як говорить Жан-Філіп Вассаль, жителі таких будинків хочуть зберегти не тільки житло, але й спільноту сусідів, з якими спілкуються вже багато років. Завдання архітекторів — проявити доброту до цих людей і зберегти їх простір живим і корисним. Щоб цього домогтися, Лакатон і Вассаль нерідко опонують чиновникам, які хочуть неодмінно знести все старе і звільнений простір прикрасити на свій смак.

Яскравий приклад такої роботи архітекторів — реконструкція площі Леона Окока в Бордо. У 1996 році новообраний мер міста замовив у студії Лакатон і Вассаля проект з її оновлення та прикраси. Приїхавши на місце, архітектори дослідили, як влаштована ця невелика трикутна площа, поспілкувалися з містянами , які грали там в петанк. За зрілим роздумом вони дійшли висновку, що "площа і так красива, в ній вже є якість, шарм і життя". Тому Лакатон і Вассаль порекомендували мерові не робити ніяких штучних поліпшень, а обійтися заміною гравію, частими прибираннями, доглядом за старими липами, які оточують цей простір, і зміною вуличного руху, щоб людям було комфортніше.

Міські чиновники обурилися і відкинули проект, але все ж з часом погодилися. Через роки ця площа виглядає так само, додали тільки дитячий майданчик, але вона як і раніше комфортна для містян. Архітектори ж кажуть, що їх головне завдання — зберегти життя та атмосферу того чи іншого місця, і якщо для цього не потрібно нічого робити, то вони так і зроблять.

Заміна французьким "хрущовкам"

У Франції є свої "хрущовки" і "панельки" — мікрорайони з величезними багатоквартирними будинками, побудовані у 1960-х. Тоді в країні діяла велика програма будівництва муніципального житла, щоб забезпечити ним людей, що втратили дах під час Другої світової війни, а також переселенців з африканських країн — колишніх колоній Франції. Йшов час, і ці мікрорайони з прогресивних перетворилися у старі пустирі, оскільки в них селилося все менше людей.

У 2000-х керівництво Франції прийняло рішення їх зносити. На відміну від України, де такі обіцянки закінчуються нічим, французи активно цим займаються і замість бетонних "панельок" будують на звільнених місцях скляні висотки. У цього підходу є противники, зокрема Анн Лакатон і Жан-Філіп Вассаль. Вони регулярно вигравали протистояння з чиновниками і реконструювали кілька таких житлових будинків у Парижі і Бордо.

У Бордо у архітекторів був особливо великий проект — три "панельки" на 4 тис квартир. До 2017 року, коли Лакатон і Вассаль взялися за проект, було заселено тільки 530 квартир, оскільки населення міста старіє, а молодь їде. До реконструкцій у архітекторів такий підхід: вони не втручаються у тримальні конструкції, не зачіпають поверхові перекриття і сходові клітки. При цьому змінюють фасад на новий прозорий, а квартири обʼєднують, щоб їх було менше, але з більшою площею. За рахунок цих прийомів архітектори створили 530 великих комфортних квартир з лоджіями. Завдяки прозорим фасадам з квартир відкривається чудовий вид, а в їх глибині ховаються кілька закритих кімнат.

У процесі реконструкції мешканців будинків поступово переселяють в уже відремонтовані квартири, зберігаючи таким чином спільноту сусідів. При цьому архітектори домагаються прихильності у керівництва міст, оскільки їх проекти економні. Наприклад, на реконструкцію трьох будівель в Бордо вони витратили € 27,2 млн, тоді як знесення та будівництво трьох таких будинків у Франції коштує утричі дорожче.

Фокус з розширенням простору

Анн Лакатон і Жан-Філіп Вассаль володіють дивовижним вмінням розширювати активно використовуваний простір будівель, не рухаючи їх стін. Так сталося з паризьким Палацом Токіо, який архітектори ремонтували з 1999 по 2014 рік. Цю споруду побудували у 1937 році як один з павільйонів Всесвітньої виставки в Парижі. Відтоді східне крило палацу займав міський музей мистецтва XX століття, західне, менш щасливе, — різноманітні організації, до 1999 року воно здебільшого пустувало.

Паризька мерія вирішила відремонтувати це крило, проте на капітальні роботи грошей не вистачало. Тому Лакатон і Вассаля запросили зробити хоч щось, аби приміщення зовсім не зруйнувалося. Дослідивши палац, архітектори були у захваті від суворої краси його бетонного каркасу, тому вони почали звільняти приміщення від усіляких перегородок і, таким чином, відкривати його. Більше того, вони виявили підвальний поверх, який раніше не використовувався і за рахунок цих прийомів збільшили активну площа палацу майже втричі — до 24 тис кв. м.

Бувши обмеженими в бюджеті, архітектори витрачали його на дійсно важливі речі — наприклад, на сучасні комунікації, зміцнення конструкцій і скляний дах палацу, а не штукатурку стін, без якої можна обійтися. У підсумку вся реконструкція палацу за 15 років коштувала місту € 16 млн. Для порівняння: нинішній ремонт виставкового центру Гран-Пале коштує € 600 млн, а Центру Помпіду — більш € 200 млн.

Доступно всім

Першим проектом, який Анн Лакатон і Жан-Філіп Вассаль зробили разом у 1984 році, була соломʼяна хижа в африканській країні Нігер, де у той час працював Вассаль. На дослідження і вибір місця для хатини архітектори витратили півроку, будували її два дні, а ще через два роки вітер хатину зруйнував.

"Нігер — одна з найбідніших країн світу, але її мешканці приголомшливі, вони знаходять ресурси буквально з нічого. Для мене робота в Нігері стала другою школою архітектури", — згадував Вассаль. Відтоді для французьких фахівців немає занадто "маленьких" проектів і людей, які не заслуговують гарної архітектури.

Яскравий приклад цього підходу — проект кооперативного винного складу в селі Амбр-е-Кастельмор на півдні Франції, реалізований у 2007 році. Це село зовсім крихітне, у ньому проживає 151 особа. Проте Лакатон і Вассаль взялися за їх замовлення: відремонтували історичну частину складу і прибудували до неї нову площею 2 тис кв. м. Таким чином, ця споруда стала найбільшою в селі.

В оздобленні фасадів архітектори використовували полікарбонатні плити для засклення й алюмінієві листи, що відображають сонячне світло, щоб приміщення не перегрівалося, а на його охолодження витрачали менше ресурсів. Як у цьому, так і в інших проектах Лакатон і Вассаль активно використовують доступні та недорогі матеріали. Наприклад, в українських магазинах ціна 1 кв. м полікарбонату, який використовують для пластикових вікон, коштує від 260 грн, а алюмінієвого листа — від 600 грн.

Геній місця

Звичайно, французькі архітектори не обмежуються тільки реконструкціями, вони будують і нові будинки, зокрема заміські вілли на курортах Франції та Італії. Як кажуть Лакатон і Вассаль, у таких проектах їм найважливіше зберегти природну екосистему площі, на якій будується будинок. Тому вони працюють максимально екологічно — навіть не вбудовують, а імплантують будівлю в рельєф і намагаються зберегти всю рослинність на ділянці.

Так вони вчинили з будинком на мисі Кап-Ферре, який відокремлює материк від Атлантичного океану на південному заході Франції. На ділянці були піщані дюни, а також сосновий ліс і густі чагарники. Щоб не знищувати дюну роботами з фундаментом, вузький і довгий будинок розташували на 12 палях, які увігнали на 8-10 м в землю. На ділянці ростуть 46 сосен, і деякі з них опинилися всередині будинку — дерева не зрубали, а зробили їх частиною інтерʼєру, помістивши стовбури у спеціальні тримачі, у розмірах яких врахували зростання дерева та амплітуду його розгойдування на вітрі.