"Зрадники і боягузи": Даша Суворова про артистів-утікачів, загублений Бахмут і сумний Париж

Українська співачка Даша Суворова живе і працює в Україні. Вона родом із Бахмута. У перші кілька місяців війни Даша виїжджала до Франції і жила в Парижі, де брала участь у демонстраціях на підтримку України. Після недовгого періоду відсутності в країні співачка дає концерти, відвідує госпіталі з метою підтримки військових і вірить у світле майбутнє рідної землі. Даша Суворова дала ексклюзивне інтерв'ю Фокусу.

Який епізод воєнного часу вам запам'ятався найбільше з особистого досвіду, особистого життя?

Я втратила своє найулюбленіше місто на землі, де провела все своє дитинство і юність — місто Бахмут. Там тепер залишилися руїни, але запах свого рідного міста я ніколи не забуду.

Що найбільше запам'яталося після відвідування військових госпіталів? Епізоди, враження, слова, які вам адресували хлопці?

Біль і спазми, як реакція на побачене, які досі залишилися в моєму тілі. На зустрічі з пораненими, колишніми полоненими з Оленівки, я просила свого батька мене супроводжувати. Оскільки він військовий, його підтримка була мені вкрай необхідна, він багато чого мені пояснював, коли я не могла знайти відповіді на ті речі, які мене турбували. Для мене, як для дівчини, цей досвід був дуже важким. Були моменти, коли я мала співати, але не могла, голос просто зникав від побаченого. Ось саме в ці моменти стиснення батьківської руки мені дуже допомагало, щоб виконати власну місію і підтримати хлопців піснею.

Як на вас вплинула трагічна втрата близької людини, до якої (можливо) ви звертаєтеся в пісні?

У будь-який час для будь-якої людини втрата — це біль і трагедія. Мені боляче про це говорити, але саме в пісні "Маки", почитавши текст, слухач знаходить вичерпну відповідь на це питання.

Якою ви бачите Україну через 5, 10 років? І яким ви бачите саме шоубізнес у нашій країні?

Через 5–10 років Україна найбільше незалежна, квітуча, вільна і по-сучасному європейська держава. Що ж стосується шоу-бізнесу, то для мене він не те ж саме, що музика. Тому, я вірю і знаю напевно, що українська музика візьме висоту, на якій стоїть!

Що у вас змінилося за 2 роки повномасштабного вторгнення? Які важливі зміни ви фіксуєте в психологічному та ідеологічному планах для себе?

Війна навчила мене швидко ухвалювати рішення, прокидатися рано і не втрачати час.

В ідеологічному плані я на всі сто відсотків ще раз переконалася, що я українка!

Чи є у вас досвід вимушеної еміграції за кордон під час війни? Якщо так, то який був саме ваш досвід?

Такий досвід у мене є, він болючий. Деякий час я прожила в Парижі, і тепер назавжди це місто, оспіване в романтичних піснях і текстах, для мене залишиться місцем притулку і порятунку від війни. На вулицях Парижа я піднімала наш прапор і співала пісні на підтримку України, виконуючи обов'язок кожного українця.

Що ви думаєте про жіночу мобілізацію? Чи готові ви особисто до такого кроку?

Складне питання. Я думаю, що кожен має робити те, що він вміє найкраще. Я сподіваюся, що зараз немає гострої потреби в жіночій мобілізації, але під час війни можливо все. Такого кроку я не виключаю, хоча поки що ментально я не готова до цього. Але час покаже!

Як, на вашу думку, за час війни змінився український слухач? Які зміни ви не лише побачили, а й відчули особисто на власному досвіді? З чим саме це було пов'язано (зміни)?

Український слухач нарешті майже перестав слухати російську музику. Табу на все російське зробило українську культуру масово актуальною. З'явилася купа нових україномовних самодостатніх виконавців. І саме тому задовольнити слухача набагато важче, але від цього процес стає ще цікавішим.

Що думаєте про артистів, які зараз перебувають за кордоном на постійній основі (не в межах концертів). І що думаєте про українських артистів, які обрали Росію в російсько-українській війні?

Буду небагатослівною: одні — боягузи, а інші — зрадники.

Раніше Фокус публікував інтерв'ю з українською співачкою Анною Трінчер.