Самотня зірка на пенсії: чому Анджеліна Джолі ідеальна для ролі Марії Каллас

Режисером масштабної кіноподії виступив Пабло Ларраїн: раніше він зняв дві біографічні стрічки про великих жінок XX століття — Жаклін Кеннеді ("Джекі", 2016) і принцесу Діану ("Спенсер", 2021). Тепер серію фільмів "Sad women" доповнив байопік про Марію Каллас — найбільшу оперну співачку минулого століття. Фокус побував на допрем'єрному показі.

Про що фільм "Марія" 2024 з Анджеліною Джолі

Жінка-легенда за життя, оперна співачка живе життям самітниці у величезній паризькій квартирі. Марії Каллас 53 роки, її життєвий простір — це музей минулої величі: численні хутряні пальта, сукні, туфлі, сумки від провідних домів моди — мають якийсь занедбаний вигляд і створюють візуально ефект хаосу в оселі, адже вони — лише німі свідки й учасники зоряного життя і хворобливого згасання ла Каллас. Її величезне ліжко слугує для співачки місцем страждання, в якому вона, прокидаючись, усвідомлює свою безпорадність після чергового сну про Аристотеля Онассіса, а дзеркальне трюмо з підсвічуванням у гардеробній нагадує, що краса вже потьмяніла. Її життя — це велика боротьба за минуле, яке не повернути, і це наповнює життя оперної діви невичерпним горем і небажанням усвідомлювати сьогодення.

Зовсім недавно Марія, виїжджаючи з Мілана, спалила всі свої сценічні костюми: "Вони були частиною мого минулого", — каже вона. Вона хоче, щоб її запитали про мотиви її вчинку, але питати більше нікому.

Марія спілкується з неіснуючими тележурналістами, розповідаючи їм про свій життєвий шлях, просить дворецького (П'єрфранческо Фавіно) "записати її на прийом до мовчазного перукаря" і "забронювати столик у ресторані, де офіціанти знають, хто вона". Вона додає, що налаштована на лестощі.

Оперна діва не виступає вже чотири роки. "Без сцени немає життя", — каже Марія, спілкуючись з уявним інтерв'юером.

У проміжках між епізодами, більше схожими на уривки сну, вона прогулюється осіннім, пустельним Люксембурзьким садом у Парижі, сумні декорації до якого створює опале сухе листя, що неприємно шарудить під час кожного подиху вітру. Осінь природи "підсвічує" осінь фінального періоду життя.

Саме такою ми бачимо Марію Каллас в останній тиждень перед смертю: захід яскравого сонця, чиє чудове сяйво на весь світ звузилося до масштабу кількох метрів квартири і пари слухачів в особі відданої прислуги та уявних телевізійників. А сама героїня Джолі безцільно блукає величезною квартирою, демонструючи велич і безсилля одночасно.

Слідуючи за блуканнями в чертогах спогадів Марії, змішаних з безформним сьогоденням, глядачі переймаються останніми днями її життя, за версією Пабло Ларраїна, в якій затуманена свідомість повертає героїню до різних епізодів її минулого: від злиднів в Афінських нетрях — до сцен головних театрів світу. Від забутого конфлікту з матір'ю до знайомства з Аристотелем Онассісом і блискучих прийомів на честь співачки.

Фільм "Марія" 2024 року між рядків

Сценарій до фільму "Марія" написав Стівен Найт, як і до двох попередніх стрічок про великих жінок. Відрізняє картину від інших робіт — "Джекі" та "Спенсер" — відірваність сцен та поверхнева логіка оповіді. Звісно, ми просто блукаємо за потоком думок жінки під впливом заборонених заспокійливих, саме так можна пояснити собі відсутність уваги до деталей і послідовності подій. Але якщо міркувати від імені простого споживача кінопродукту, цей факт ускладнює сприйняття сюжету для глядача, далекого від бажання шукати смисли. Інакше кажучи, "Марія" — фільм нішевий, що демонструє бажання авторів поговорити з глядачем про важке і високе.

Якщо говорити про вибір акторки, видається зрозумілим, чому роль меркнучої знаменитості дісталася саме Джолі, а можливо, її написали саме під неї. За акторкою впродовж її творчої біографії можна помітити тісне переплетіння життєвих періодів з ролями. Так, ми дізналися про пристрасний роман Джолі та Пітта ("Містер і місіс Сміт"), про демонів, численні внутрішні суперечності Анджеліни та нерозуміння себе ("Солт"), про драматичний період спільного життя з Бредом Піттом перед нескінченним шлюборозлучним процесом ("Лазурний берег"), а нині глядачам видали нагара історію "знекровленої" світової знаменитості.

І тут ми можемо провести паралель із життєвим періодом акторки: довга відсутність ролей для колись найбільш високооплачуваної зірки у світі, неймовірно витратна війна з ексчоловіком, що привела Джолі на межу фінансової кризи. Що це, як не пряме відсилання до біографії колись найяскравішої зірки епохи середини XX століття? Анджеліна впоралася з роллю чудово, тому що їй, схоже, не доводилося грати.

Естетика в кожній деталі

До драматургії картини можна ставитися по-різному, але естетична складова картини — абсолютно бездоганна. Вона вигідно грає на руку кожному епізоду і навіть кожному повороту голови героїні. Образи, аксесуари, локації, оформлення простору і поміщення героїв всередину декорацій — створює унікальне життя для кожного епізоду. Ми немов крутимо в руках старовинну коштовність, яку не можна продати, але можна тільки милуватися. Синергія декорацій, костюмів і драматургії вища за всілякі похвали, якщо слово "похвала" не звучить надто дріб'язково в цьому контексті.

Оцінка редактора: 7 із 10.

Раніше Фокус писав рецензію на фільм "Конклав".