Українець Руслан Передельський – про кар'єрний шлях у США від балетних постановок до соціального активізму
Руслан Передельський присвятив своє життя тому, щоб мистецтво ставало інструментом зцілення.
Починаючи з академічних досліджень на тему того, як танець здатен прежити травму, закінчуючи власними постановками на гострі теми і активною допомогою ветеранам – таке резюме виглядає як художній вимисел, однак міждисциплінарність – те слово, яке найточніше описує насичений кар’єрний шлях Руслана. Ми запитали у нашого героя, як він перейшов від тривалої хореографічної практики до соціального активізму і як в цьому допомагає балетна освіта.
Від Київської опери до визнання в США
Ще до переїзду в Америку Передельський мав за плечима значний професійний бекграунд: Київський хореографічний коледж і майже 15 років в академічному танці, за які Руслан сформував неповторний хореографічний стиль, впізнаваний глядачами і викладачами. Великі сцени, сформована техніка, перемоги в національних танцювальних конкурсах, і все одно після переїзду до США і вступу в американський коледж Руслан обрав інший напрям навчання. "Політична наука, французька мова і танець – незвичайне поєднання, яке повністю розкривається лише на практиці. Одна дисципліна підкріплює іншу і дає нові перспективи погляду на хореографічне мистецтво, – пояснює свій вибір Руслан. – Я написав три великі дослідницькі роботи, що поєднували ці три предмети, а логічним завершенням навчання стала моя авторська постановка на тему війни в Україні".
Перформанс "Танець заради миру", показаний двічі у штаті Массачусетс, став вирішальним фактором для суддів премії Rhodes Fellowship і Національної асоціації танцю і суміжних мистецтв, куди Руслан був запрошений до вступу.
Мистецтво як соціальна місія
Академічне занурення в політичну науку, дослідження воєнної травми і реакція американської аудиторії на його постановку "Танець заради миру" показали, що мистецтво може бути силою, якою не володіє ні наука, ні навіть держава.
"Все життя я цікавився гуманітарними науками, питаннями соціальної рівності і тілесного проживання воєнної травми, тому юридичну практику вирішив будувати в цьому напрямку. В одну з найбільших фірм з легальної підтримки ветеранів Bergmann and Moore мене прийняли на посаду кейс-менежера, – розповідає Руслан. – Я працюю з людьми, яких суспільство ігнорувало роками: ветеранами з ПТСР і бойовими травмами, українськими біженцями, тими, чий досвід важко передати словами. Танець дає їм те, чого не дає жодна інша форма підтримки – можливість проговорити через рух те, що неможливо сказати вголос ".
Як балетний бекграунд допомагає працювати з людьми
Здавалося б, світ мистецтва – вишуканий, свободний, креативний – стоїть далеко від роботи з травмою і болем. Руслан, однак, знайшов свій підхід до поєднання цих двох світів.
"Балет навчає людину читати тіло, його енергію і неконтрольовані рухи. В психологічній роботі з постраждалими важливо оцінювати факти разом з емоціями, тому мова рухів дає мені ту інформацію, яку буває важко виразити словами – прямо як в танці, – розповідає Руслан. – Я бачу, як людина сидить, де в її тілі напруга, де вона стримується. Хореографія навчила структурувати наратив, знаходити найважливіше в історії, її кульмінацію й розв’язку. Знову – все як в танці".
Поєднати терапію і танець
Масштабну балетну практику і досвід соціальної роботи Руслан планує поєднати у власній школі танцю.
"Проєкт задуманий як культурний і терапевтичний центр одночасно, відкритий для тих, хто хоче доторкнутися до української культури, – пояснює Руслан. – Передусім для тих, кому це особливо потрібно: українців будь-якого віку, які не хочуть втрачати зв'язок з батьківщиною, ветеранів, які потребують м'якого і безпечного простору для відновлення, і американців, які хочуть краще зрозуміти Україну через її мистецтво".
Паралельно Руслан планує два масштабні соціальні проєкти з допомоги ветеранам: простір танцювальної терапії й повноцінна балетна постановка з історіями військових у центрі. Попри велику кількість художніх творів на цю тему, у танцювальному середовищі вона майже не розкривається. "Ідея в тому, щоб дослідити, як тіло і психіка воїна повертаються до нормального стану, як пережите та спричинене насильство впливають на сприйняття світу навколо. З хореографічної точки зору до проблем ветеранів ще ніхто не підходив".