Дорогий клімат. Чим пожертвує Україна заради зеленої економіки та де взяти на це гроші
Цілком незрозуміло, скільки взагалі коштуватиме для України загалом (і кожного з нас зокрема) перехід від "вуглецевої" економіки до "зеленої". Розрахунків нуль. Проте можливі втрати — відчутні та значні.
Підсумки завершеного днями в Глазго кліматичного саміту (COP26) дозволяють позначити контури основних рішень та змін:
(1) Паризька угода щодо клімату з поверненням до неї США отримала свіже дихання. Хоча не все так однозначно — у 2009 році на саміті в Копенгагені розвинені країни пообіцяли до 2020 року щорічно виділяти 100 млрд дол на кліматичні проєкти, але обіцянку не було виконано (за оцінками ОЕСР, у 2019 р. було надано 79,6 млрд дол., швидше за все не дотримано показника і у 2020 році). Тепер обіцянку дано знову, але жодних додаткових гарантій так і не з'явилося;
(2) видобуток та використання вугілля йде в історію, час субсидій на викопне паливо, включаючи видобуток вугілля, проходить.
Перед Україною стоїть надзавдання поступового "згортання" державної підтримки вугільної галузі, хронічні хвороби якої не вирішувалися багато років — за останні 15 років жоден із чотирьох концептуальних документів уряду з реструктуризації вугільних підприємств не було виконано, а розробка Національної програми трансформації вугільних регіонів, що проводиться з минулого року, так і не закінчена.
"Соціальні метастази" неминучого тепер закриття шахт та масові звільнення (і це на фоні сьогоднішньої енергетичної кризи з її імпортом вугілля з Польщі, Казахстану та ПАР) здатні породити нові непередбачені наслідки та потрясіння.
Нагадаю, що вугільна галузь — це 148 шахт, з яких 102 державні, а 95 розташовані на нині не підконтрольних територіях.
У перспективі 3–5 років – це реальна проблема виживання близько 60 населених пунктів у 5 регіонах України, де поки що працює близько 35–45 тисяч шахтарів та проживає майже мільйон людей!
(3) оновлений світовий кліматичний порядок денний однозначно призведе до підвищення податків, насамперед екологічних. Для України це означає різке зростання ставки екологічного податку за викиди СО2 (першу спробу зроблено в законопроєкті 5600, що підвищує податок утричі, і коштуватиме це промисловості 2,5 млрд грн).
А ще існує проблема старту з 2026 року загальноєвропейського механізму прикордонного вуглецевого коригування (Сarbon Border Adjustment Mechanism або СВАМ), що передбачає приховане оподаткування (йдеться про сотні мільйонів євро) при в'їзді в ЄС "шкідливих" вуглевмістких товарів (металопрокат, цемент та інше).
До 18 листопада 2021 року країни, включаючи Україну, ще можуть подати Єврокомісії свої зауваження/пропозиції до проєкту акту, який запроваджує СВАМ, але чи чинна влада захищатиме свого виробника? На повний зріст постають проблеми конкурентності українських товарів.
І, насамкінець, найголовніше. Цілком незрозуміло, скільки взагалі коштуватиме для України загалом (і кожного з нас зокрема) перехід від "вуглецевої" економіки до "зеленої". Розрахунків нуль.
Лише влітку поточного року вустами прем'єр-міністра було озвучено передбачувану суму інвестицій для модернізації лише енергетичного сектора — 102 млрд євро капітальних інвестицій протягом 10 років.
Де їх брати, хто чи що їх здатне забезпечити? Так і бредемо навмання, даючи обіцянки та беручи на себе підвищені зобов'язання, які не здатні ні порахувати, ні виконати!