Розділи
Матеріали

Похмура краса потойбіччя. Навіщо дивитися розумний хорор Вальдімара Йоханнссона "Агнець"

Чому в західних фільмах жахів так часто з'являються образи з язичницької міфології? Можливо, міфологічні персонажі викликають прихований страх, що уособлюють сили природи, набагато давніші, ніж людська цивілізація. Вони були тут до нас, будуть після нас, і з нашим зникненням для них нічого не зміниться.

Фото: Кадр из фильма | Фільм "Агнець" у результаті вийшов скоріше сумним, ніж страшним.

У новому фільмі ісландського режисера та сценариста Вальдімара Йоханнссона "Агнець" з'являється істота з людським тілом та баранячою головою. Багато язичницьких культів пов'язували цей образ із сонцем і родючістю. У Верхньому Єгипті саме так зображували Хнума, який нібито зліпив із глини перших людей. Йоханнссон зробив те, що й не снилося не одному культурологу чи релігієзнавцю – переніс Хнума в ісландські гори і зіштовхнув там із персонажами, які явно запозичені з біблійних сюжетів.

У жінці з ім'ям Марія, яка культивує в собі материнське начало і ніби не помічає, що її "чадо" — загадкова істота, не схожа на звичайних дітей, важко не впізнати осучаснене відображення однієї з центральних постатей християнства. Їй спочатку не чужі людські слабкості та прості радості тихого фермерського життя, проте все це йде на другий план, відступивши перед самовідданою материнською любов'ю.

Кінокритики вже назвали фільм "Агнець" одним із найкращих зразків нового жанру "інтелектуальний хорор". Втім, у цьому випадку акцент варто зробити на слові "інтелектуальний". Тут є і саунд-трек, що нагнітає напругу, і уповільнені зміни ракурсу, що ніби обіцяють, що оку глядача ось-ось відкриється щось страшне, і пронизливі довгі великі плани, у яких обличчя героїні спотворює гримаса жаху, і зловісні криваві сцени. Словом, автор використав весь арсенал типових для хорору образотворчих прийомів.

У новому фільмі ісландського режисера та сценариста Вальдімара Йоханнссона "Агнець" з'являється істота з людським тілом та баранячою головою
Фото: Кадр из фильма

Однак, фільм у результаті вийшов швидше сумним, ніж страшним. Він не стільки лякає, скільки змушує задуматися, чого насправді більше в людській істоті – тваринного чи божественного. Чи маємо право поводитися як господарі планети, і чи є жива природа нашою власністю, ресурсом, який ми можемо витрачати для задоволення власних потреб. Дуже популярна в посткоподібному світі тема. У 2020 році особливо багато було розмов про те, як очищується природа, коли розвиток людської цивілізації поставлено на паузу. Не дивно що

критики прийняли "Агнця" на ура

Картина відзначена спеціальним призом за оригінальність у конкурсі "Особливий погляд" на Канському кінофестивалі. Крім того, фільм номінований на премію Discovery 2021 – Prix Fipresci у межах European Film Award.

У головній ролі шведка Нумі Рапас. Вона чудово вміє створювати екранні образи жінок, які страждали так багато, що, здається, втратили чутливість до болю. Світова популярність прийшла до актриси після ролі хакерші Лісбет Саландер у трилері "Дівчина з тату дракона". Пізніше вона знімалася в Голлівуді в детективі "Шерлок Холмс: Гра Тіней" з Робертом Дауні-молодшим та Джудом Лоу. Про те, що акторський потенціал Рапас можна використати в жанрі хорор, першим задумався Рідлі Скотт.

Він запропонував фактурній та талановитій шведці головну роль у фільмі "Прометей" — приквелі культового жаху "Чужий". Який, до речі, теж не був типовим хорором. У ньому, як і в "Агнці", було зіткнення язичницьких і християнських мотивів. Проте Скотт, на відміну Йоханнссона, не залишав глядачеві післясмаку приреченості. У дивній історії про двох ісландських фермерів, які виховують потойбічну істоту як власну дитину, дуже багато любові та ніжності, яка чомусь нікого не рятує. Зворушливе бажання героїв повірити в можливість щастя навіть після трагічних подій, надія на те, що в житті завжди існує другий шанс, спершу викликає співчуття, а потім у брязкіт розбивається.

Трейлер фільму "Агнець" (2021) року

На особливу увагу заслуговує похмура краса показаних у фільмі ісландських гірських пейзажів. Вони ніби живуть у кадрі своїм власним життям, то нагадуючи про тлінність людського існування, то погрожуючи бідою, що насувається. Деколи глядач почувається билинкою на схилі одного з цих величних пагорбів. Її ось-ось здує поривом вітру, але краєвид анітрохи не зміниться.