Буде весело й усі загинуть. Над чим сміються творці фільму "Не дивіться вгору"

Коли українські глядачі отримали доступ до чорної комедії Адама Мак-Кея "Не дивіться вгору", у багатьох склалося враження, ніби автори надихалися реаліями нашої країни. Політики, які живуть від виборів до виборів; держустанови, що легко погоджуються на підтасовування фактів із кон'юнктурних міркувань; влада, яка обслуговує інтереси великого бізнесу — усе це справді виглядає дуже знайомо.

Автори абсолютно точно говорять про Сполучені Штати. Співавтором сценарію "Не дивіться вгору" (Don`t look up) був відомий американський політичний журналіст і блогер — Девід Сірота. В одному з інтерв'ю Девід зізнався, що багато моментів, використаних у фільмі, він почерпнув з особистого досвіду роботи спічрайтером і консультантом у передвиборчих штабах. Утім, так важливо, в якій країні розгортаються описані події. Мак-Кей і Сірота говорять про людську природу. Страх, жадібність, марнославство та цинізм — явища міжнародні.

А ось що справді цікаво. Сценаристи "Не дивіться вгору" стали певною мірою провидцями. Вони описали реакцію урядів, ЗМІ та народних мас на глобальну смертельну загрозу. Показали стрімкий перехід від ігнорування та замовчування до нагнітання суспільної істерії, коли це стає вигідним для влади. Показали жорстку поляризацію суспільства, що розділилося на два протиборчі табори залежно від ставлення до загрози. По суті описали те, що відбувалося в багатьох країнах під час пандемії. Ось тільки сценарій з'явився задовго до того, як люди дізналися про COVID-19.

Компанії Hyperobject Industries і Bluegrass Films оголосили про початок роботи над фільмом у листопаді 2019 року. Основним правовласником тоді була легендарна голлівудська кіностудія Paramount Pictures, але вона продала права стрімінгової платформи Netflix. Зйомки призначили на квітень 2020-го, але через локдаун їх довелося перенести на пів року.

Фільм вийшов в обмежений прокат 10 грудня цього року і 24 грудня став доступним користувачам Netflix. Критики висловлюються про нього неоднозначно. Багато хто хвалять акторську гру, але загалом він їм здебільшого не подобається. Ще один парадокс: "Не дивіться вгору" внесли до списку 10 найкращих фільмів 2021 року за версією Національної ради кінокритиків США й Американського інституту кіномистецтва, але при цьому продовжують лаяти в рецензіях, називають "надто важким" і "надто гротескним". Натомість глядацька аудиторія сприйняла кіно на ура — мабуть, саме тому, що екранні події виявилися дуже впізнаваними.

Один із користувачів Netflix у своєму відгуку написав, що років десять тому сюжет "Не дивіться вгору" міг би здатися перебільшеним або навіть абсурдним, але насправді він не абсурдніший за сьогоднішні реальні новини.

Акторський склад заслуговує на окрему згадку. Меріл Стріп блискуче зобразила героїню, яка нагадує Дональда Трампа у спідниці. Їй вдалося майже неможливе — створити образ одночасно карикатурний і дуже реалістичний. Леонардо Ді Капріо грає провінційного вченого, який, зловивши хайп, миттєво перетворюється з нудного книжкового хробака на національний секс-символ. Варто визнати, в першій частині він не дуже переконливий — розгубленість і переляк виглядають ненатурально — зате знаменитий професор, котрий уже перетворився, у виконанні Ді Капріо більш ніж органічний. Натомість героїня Дженіфер Лоуренс — обличчя "протестного електорату" — жорстка похмура аспірантка — планокурка, вкрай скептично налаштована до всього світу, виглядає дуже правдоподібно. Ймовірно, багато глядачів впізнають у ній когось із своїх знайомих.

Не розповідатимемо про те, чим гарні персонажі Кейт Бланшетт, Роба Моргана, Мелані Лінскі та Джона Гілла, збережемо інтригу для тих, хто ще не подивився фільм. Зазначимо лише, що продюсери недаремно витратилися, зібравши на зйомках цілу плеяду зірок. Навіть другорядні персонажі вийшли дуже яскравими.