Стягнення бізнесом збитків з рф в національних судах: як віднайти можливість

Державні програми, які на сьогодні вже запрацювали або офіційно анонсуються, спрямовані, в першу чергу, на відшкодування пошкодженого житла. Зрозуміло, що це пріоритет держави.

Очікуємо на державні програми відшкодування збитків українського бізнесу. Однак на сьогодні вже необхідно розглядати індивідуальні механізми, які бізнес може використовувати самостійно з метою максимально повної компенсації понесених втрат.

Одним з потенційно можливих механізмів отримання відшкодування, який наразі активно обговорюється, є стягнення збитків з рф в національних судах.

До кого звертатись з позовом: рф чи резидента рф?

Російська федерація як держава-агресор є відповідальною за збитки, спричинені в результаті безпрецедентного порушення норм міжнародного права.

Однак мати відповідачем державу спричиняє труднощі як при веденні судового процесу, так і при виконанні судового рішення. А тому все більше обговорюється можливість відповідальності резидентів рф за збитки, спричинені рф.

Наразі розглядаються три можливі варіанти:

• звернення з позовом до рф,
• звернення з позовом до резидента рф, а також
• звернення з позовом до рф, однак виконання за рахунок майна резидентів.

При визначенні відповідача слід враховувати декілька моментів:

В Україні, за загальним правилом, визнається індивідуальна відповідальність за вчинені дії, причому як за дії держави, так і за дії приватних осіб. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Учасник (засновник) не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а остання не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника).

Отже, у випадку завдання шкоди збройною агресією рф, очевидно, що первинне питання має ставитися про відповідальність держави за прийняті рішення щодо вчинення бойових дій на території іншої держави, тобто як суб’єкта публічного права. Але звернення суб’єктів приватного права з позовами до суб’єкта публічного права, ускладнено як з теоретичної, так і практичної точки зору, що зумовлює пошук альтернативних варіантів.

В англосаксонській правовій системі існує доктрина "зняття корпоративної вуалі", за якою суди у виключних випадках можуть "перекласти" відповідальність за дії юридичної осіб на її афілійованих осіб. Тобто, права, дії та відповідальності юридичної особи ототожнюється з правами, діями та відповідальністю її афілійованої особи.

В Україні прямо не закріплена доктрина "зняття корпоративної вуалі", однак законодавча та судова практика останніх років свідчить, про те, що її застосування розвивається.

Так, в березні 2022 року набув чинності Закон України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів". Даний закон прийнятий в зв’язку з військовою агресією рф та передбачає можливість примусового вилучення майна без будь-якої компенсації не лише рф, але і її резидентів. Резидентами в розумінні цього закону є юридичні особи, учасником або бенефіціарним власником є рф.

1 квітня 2022 року були прийняті зміни до даного Закону, якими значно розширено коло резидентів рф та закріплено можливість здійснення примусового вилучення в рахунок майбутніх репарацій. Зміни наразі перебувають на підписі Президента.

Прийняття даного Закону є законодавчим прикладом, коли на резидентів рф на рівні з рф покладається майнова відповідальність за агресивні дії держави, хоча прямо про це не зазначено.

Що стосується судової практики, то відомою є справа "Еверест та інші проти російської федерації". Інвестиційний арбітраж прийняв рішення на користь компаній та стягнув компенсацію з рф за експропріацію низки об'єктів в Криму. Компанії визнали це рішення на території України та намагаються виконати його за рахунок майна рф в Україні. Таким майном вони вважають акції трьох банків — АТ "ВТБ Банк", АТ "Сбербанк", ПАТ "Промінвестбанк", в яких рф не є учасником, однак є бенефіціарним власником. В рамках виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості рф були реалізовані акції ПАТ "Промінвестбанк", які належать корпорації "Внєшекономбанк". Торги наразі оскаржуються в судовому порядку.

Однак такі випадки все ж таки є унікальними. Більше того, відкритим залишається питання, чи діятимуть в Україні компанії, до яких можна застосувати доктрину "зняття корпоративної вуалі" після реалізації Закону "Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів". А тому основним потенційним відповідачем в Україні залишається все-таки рф.

Необхідність вирішення питання судового імунітету рф

При залученні до відповідальності іноземної держави, перш за все, виникають проблеми, пов’язані із користуванням нею юрисдикційним або судовим імунітетом, який фактично означає непідсудність суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу "рівний над рівними не має юрисдикції, влади" "par in parem non habet imperium".

В Україні з радянських часів була імплементована теорія абсолютного імунітету іноземної держави від юрисдикції національних судів. У чинному українському законодавстві вона відбита тільки в одній нормі, — ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до неї відхід від імунітету може бути передбачений міжнародним договором України або законом України, або за їх відсутності може бути наданий згодою компетентних органів відповідної держави.

Наявність цієї норми фактично унеможливлює забезпечення доступу до правосуддя в Україні постраждалим від агресії рф проти України, оскільки суди мають закривати провадження у разі встановлення імунітету відповідача.

У зв’язку з цим розглядалися декілька варіантів законодавчого закріплення відходу від імунітету рф при розгляді спорів щодо відшкодування шкоди завданої збройною агресією проти України. Два законопроєкти пропонують внести зміни до ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право": виключити делікти з кола непідсудних справ за участю іноземної держави або скасувати необхідність отримання згоди на звільнення від імунітети іноземної держави, яка здійснювала/є збройну агресію проти України. Третій запропонований підхід спрямований на прийняття окремого закону, який містить спеціальні норми та виключає з загального юрисдикційного імунітету рф справи про відшкодування шкоди життю, здоров’ю, майну, спричинених застосуванням збройної сили чи вчиненням актів агресії проти України.

Поки учасники законодавчих ініціатив обговорювали найкращий варіант зняття з рф "імунітетного щита", Верховний Суд зробив перший рішучий крок, демонструючи своє ставлення до майбутніх позовів постраждалих від війни українців. У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Такий підхід Верховного Суду надає підстави для реальних сподівань, що постраждали від збройної агресії рф, матимуть доступ до правосуддя на території України для отримання компенсації завданої їм шкоди.

Як доводити збитки?

Стягнення збитків – одна з найскладніших з точки зору доказування категорій судових справ. Для отримання позитивного судового рішення необхідно довести весь склад збитків: сам факт понесення збитків, протиправну поведінку, вину, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.

Для стягнення з рф збитків, спричинених військовою агресією рф, такий класичний підхід не є оптимальним. Більше того, він може стати перепоною для того, щоб судове стягнення в Україні стало перспективним.

Для цієї категорії справ доцільно закріпити презумпцію, за якою шкода, завдана внаслідок застосування збройної агресії рф з 24 лютого 2022 року на території, на якій велися бойові дії або яка була окупована, є шкодою, завданою рф.

В такому випадку бізнесу необхідно доводити лише сам факт заподіяння збитків і їх розмір.

Однак, якщо з початком точки відліку питань не виникає, то кінцева точка викликає дискусії. Закріплення кінцем відліку укладання мирного договору або капітуляції несе ризик, що збитки, які завдані, наприклад, при завершенні виведення військ, не будуть відшкодовані.

Крім того, на сьогодні нагальним є визначення Кабінетом Міністрів України переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями рф. Зараз такий перелік відсутній, хоча його прийняття неодноразово було анонсовано.

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило оновлений перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27.04.2022 року. Однак цей перелік затверджено лише для цілей виплати внутрішньо переміщеним особам. Він не може використовуватись для цілей здійснення відшкодування. В переліку, наприклад, відсутні регіони Київської, Чернігівської, Сумської областей, м. Київ.

На даному етапі ключову роль відіграє фіксація, документування та оцінка збитків. Це те завдання, яке стоїть перед бізнесом саме зараз. Оскільки, незважаючи на те, який в майбутньому шлях відшкодування буде обраний, успіх буде в значній мірі залежати від належно проведеного фіксування та документування понесених збитків.

Як виконувати судове рішення?

Примусове виконання національного рішення про стягнення збитків з рф можливе двома шляхами: в Україні або в іноземній юрисдикції.

Можливість виконання такого рішення в Україні залежить в основному від реалізації Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів".

У випадку, якщо все майно рф та її ключових резидентів буде вилучено в порядку даного закону, то основним джерелом виконання рішення для бізнесу стануть закордонні активи рф та її резидентів.

Українське судове рішення може бути виконано на території іншої держави, де знаходиться майно боржника.

У питанні визнання та виконання рішень іноземних судів ще немає міжнародної багатосторонньої конвенції, яка набула чинності. Це означає, що умови та підходи до визнання та виконання рішень іноземних судів визначаються виключно національним законодавством кожної країни та її двосторонніми та/або регіональними міжнародними угодами. Тому для виконання рішення українського суду необхідно перевіряти вимоги законодавства відповідної країни, в якій знаходиться майно рф.

Однак на сьогодні вже очевидно, що міжнародні активи рф та її резидентів – це основне потенційне джерело виконання національних судових рішень.

На закінчення можемо резюмувати, що стягнення бізнесом збитків з рф в національних судах однозначно є одним з найбільш перспективних способів отримання відшкодування. Однак для того, щоб цей механізм для бізнесу дійсно запрацював, необхідна спільна робота законодавця, судової влади, адвокатури та підтримка міжнародних експертів.