Розділи
Матеріали

Давид проти Голіафа: як маленькі держави долали військових гігантів

У них ніхто не вірив, а вони перемагали: історичні протистояння геополітичних гігантів і волелюбних націй. Найцікавіші історії вдалих протистоянь і перемог слабкого та вмотивованого — над сильним і нахабним.

Фото: Getty Images | Власне визначення "слабка/сильна" держава чи армія, як показує російсько-українська війна, умовне та відносне

Ніч із 23 на 24 лютого 2022 року розділила наше життя на "до" і "після". Уже чотири місяці ми живемо у новій реальності відчайдушної боротьби українців за незалежність, проте багато хто не давав нам і чотирьох днів. Військові могутності України та Росії були незрівнянні, проте українське військо здивувало багатьох експертів. Ми ще не перемогли, і може здатися, що до перемоги ще може виявитися дуже далеко. Проте вона є досить ймовірною, зокрема і з огляду на історичний досвід.

Біблійна історія про Давида й Голіафа стверджує, що не завжди потенційно сильніший боєць перемагає. Місце для сенсацій завжди є і було на геополітичному полі. До вашої уваги — найцікавіші історії вдалих протистоянь та перемог андердога над фаворитом у світовій історії.

Перемога Давида над гігантом Голіафом — це перемога духу, націленого на перемогу
Фото: Getty Images

Греко-перські війни

Напевне, усім відома класична історія. Тому ми не будемо зупинятися на обороні спартанцями Фермопільського проходу, яка зрештою закінчилася взяттям і знищенням Афін. А нагадаємо про битву при Марафоні за 10 років до того, де значно численніша, проте слабше мотивована перська армія була розбита меншим, але краще організованим і мотивованим грецьким військом.

А після вже згадуваного знищення Афін сталася морська битва біля острова Саламін і сухопутна при Палатеях. Врешті, після більш як півстолітнього періоду воєн (500 р. до н. е. – 449 р. до н. е.) був підписаний мирний договір, що по суті ознаменував перемогу грецьких полісів.

Це була перша "війна світів" між деспотичною імперією і вільними демократичними полісами.

Богиня перемоги, Афіна, завжди була на боці хоробрих
Фото: pexels.com

Звичайно якщо придивитися, то є нюанси (які будуть завжди), проте у тій же Спарті влада належала старійшинам (військовим ветеранам), а одноосібного деспота не було ніде (хоча були тирани, але це, як вказувалося вище, нюанси). У грецьких полісах армія формувалася високомотивованими добровольцямиі , по суті була професійною, у Персії ж воювали солдати часто рекрутовані з-поміж поневолених народів з єдиною мотивацією — вижити. Врешті-решт, навіть у часи, коли воювали мечами та луками зі стрілами, тактика "закидування" кількістю не працювала.

Остаточно це протистояння завершилося через майже півтора століття, коли Персію остаточно знищив Олександр Македонський, якого важко назвати демократичним правителем. Але це вже зовсім інша історія.

Венеція проти Візантії / Османської імперії

Практично тисячолітня історія існування Венеціанської республіки — це історія боротьби за виживання проти надпотужних імперій, які в періоди свого розвитку могли по праву вважатися наймогутнішими державами світу. Проте маленька Венеція жодного разу не впала перед завойовниками, і навіть навпаки, у 1204 році організувала взяття Константинополя і ліквідацію на певний час Візантії. З турками так не вийшло, проте горда республіка встояла.

Тут знову є елемент протистояння світів, хоча Венеційська держава швидше була олігархією, ніж демократією, а Візантія, і тим паче Османська імперія, були типовими деспотіями. Проте тут більше роль зіграло не військове мистецтво, а дипломатія. Адже тисячу років одними війнами маленька держава б не справилася.

Марокко проти Османської імперії

Ситуація певною мірою протилежна попередній, адже тут усе вирішив випадок і значення особистості в історії. Могутня Османська імперія, втрутившись у міжусобні війни, намагалася поглинути Марокко. З іншого боку, втрутитися та просунути свої інтереси намагалась Португалія. Під час генеральної битви, яка увійшла в історію як Битва трьох королів, загинув португальський монарх та обидва претенденти на престол.

Результат війни та її наслідки стали несподіваними для усіх учасників і досі вражають тих, хто цікавиться цим питанням. Загинули усі троє монархів.

Марокко у війні за незалежність не тільки вдалося вистояти, а навіть закріпитися та стати сильним гравцем
Фото: pexels.com

Після смерті свого короля втратила незалежність Португалія, яка до того була імперією і сама прагнула поживитися на руїнах Марокко. Сам же султанат навпаки почав стрімко зростати під керівництвом нового монарха Ахмада Аль-Мансура, який зайняв трон після самознищення обох претендентів. Скориставшись пасивністю османського падишаха Мурада ІІІ, який мало цікавився тим, що відбувалося поза його покоями, Ахмад почав створювати нову імперію на заході Африки. Амбіції Марокко настільки зросли, що султанат навіть уклав союз з Англією для подальшого перерозподілу Америки.

Планам не вдалося втілитися в життя через раптову майже одночасну смерть султана Марокко та королеви Англії у 1603 році. Отакі неочікувані повороти за тридцять років історії Марокко від загрози повного знищення до обґрунтованих претензій на перерозподіл світу.

Радянсько-фінська війна 1939/40 років

Маршал Маннергейм по суті був диктатором, проте це яскравий приклад того, що диктатури бувають різними, і на фоні репресій, які розгорнув в СРСР Сталін, тогочасну Фінляндію можна сміливо називати демократією.

Кулемет "максим" на лінії Маннергейма. Епізод радянсько-фінської війни
Фото: Getty Images

Усе ж добра організованість і надвисока мотивація фінської армії разом з особливостями клімату свою роль зіграли. Проте перемога Фінляндії відносна. Справді, вдалося не тільки уникнути окупації, а й відбити бажання СРСР вторгатися у Фінляндію навіть в межах Другої світової війни — і на фоні того, що сталося з державами Східної Європи, "фінляндизацію" можна вважати успіхом. Але сам факт, що величезна Червона армія, озброєння та посилення якої і було основною метою сумнозвісних колективізації та індустріалізації, не змогла знищити маленьку, але горду фінську армію, заслуговує того, щоб увійти у світову історію.

Китайське вторгнення у В’єтнам у 1979 році

Основною причиною вважають бажання продемонструвати свою спроможність бути регіональним лідером у східній Азії на противагу СРСР. Приводом став захист прокитайського уряду "червоних кхмерів" у Камбоджі, які вчинили один із найжорстокіших революційних терорів в історії та були повалені за підтримки В’єтнаму.

Проте КНР суттєво переоцінила свої сили. Китайські війська, які практично не мали бойового досвіду, не змогли просунутися вглиб країни та завдати суттєвих втрат загартованим у десятиліттях воєн за незалежність в’єтнамським військовим. Тому після оголошення у В’єтнамі загальної мобілізації Китай поспішно вивів свої війська назад, безславно завершивши свою спробу експансії "китайського варіанту комунізму".

Пам'ятник Хо Ші Міну у В'єтнамі: нагадування зокрема й про перемогу над агресорами з Китаю
Фото: pexels.com

Висновки для України

Основним висновком із цих кількох прикладів може бути один — у жодному випадку під час прогнозування результатів військової кампанії не варто дивитися на політичну карту. У всіх наведених прикладах агресор у десятки разів переважав площею противника, проте зрештою програвав більш мотивованій армії. Історія багатоманітна і різні чинники визначають її хід.

У випадку боротьби з греками проти персів і венеціанців проти східних імперій ми бачимо класичне протистояння вільних держав проти деспотій, свободи проти тиранії. Проте устрій Марокко мало чим відрізнявся від укладу в Османській імперії, а Китай і В’єтнам, обидва, є і були комуністичними країнами. Не була ідеальною демократією і Фінляндія.

Проте поєднує усі ці приклади мотивація воїнів — захисників рідної землі. Усі військові малих країн знали, за що вони воюють (незалежність їх Батьківщини), тоді як цілі агресорів були важко зрозумілими.

Фото: Getty Images

Цікавими історичними аналогіями лишаються історія Венеції та Марокко. Попри випадковий успіх, який базувався на військово-політичному сюрреалізмі й особистих якостях Ахмада Аль-Мансура, після його смерті Марокко не змогло досягти вагомих успіхів, водночас системна робота венеціанців забезпечувала їм результат (володарювання у Середземномор’ї) протягом тисячоліття. У цьому контексті символічно, що знищив волелюбну республіку пасіонарій Наполеон.

Цей перелік — суб’єктивний і невичерпний, тому що власне визначення "слабка/сильна" держава чи армія, як показує, зокрема, російсько-українська війна є умовним і відносним. Тому обрано було саме найбільш очевидні та важливі для світової історії війни, що зрештою мали довготривалі наслідки розвитку регіону або світу.