Україна чи Європа? Як я вбив 2 місяці на відкриття рахунку в польському банку
"Всі українські бізнес-сервіси чи рішення побудовані підприємцями. Наш бізнес щодня проявляє дива креативу та адаптивності. У результаті, для того, щоб нашому підприємцю вижити, йому потрібно задавати темп і в сервісі, і в бізнес-моделях. У Європі — ні. Там в цьому сенсі можна сильно не паритися". Думка.
На істину не претендую, висловлюю власну думку. Думку остаточно сформував після того, як убив 2 місяці на відкриття рахунку компанії в польському банку.
Україна. Дія — прекрасна. Банківські сервіси Монобанку та Привату — ТОП зручності та наповненості. Інтернет — швидший та дешевший. Уклон — надійніший за Uber і працює під час війни. Цифрові послуги, служби доставки — оперативніші. Там, де адміністративні послуги надають з ІТ-підходом, — все ОК. ФОП реально зареєструвати за 1 день, рахунок у банку відкрити за 1 годину, закордонний паспорт (до війни) отримати за три дні. Графік потягів дотримується. Смачну каву можна знайти навіть на заправці, а поріг входу до гарного ресторану в рази нижчий. Кінотеатри, особливо якщо це Планета Кіно, — вище від похвал. Creative States — найкраща мережа бізнес-просторів (я об'єктивно). І так далі.
Європа. Для отримання паспорта або будь-якого документа треба обійти десять інстанцій. Замовити онлайн-довідку часто просто неможливо — а довідок в Європі потрібно багато. Посилки йдуть ДОВГО — так, Нової Пошти там немає. Потяги їздять лише за зрозумілим їм графіком. Запис до лікаря — від тижня до місяця. Відкрити рахунок у банку — у найкращому разі 3 дні, зазвичай — від тижня. Це — приватний. Корпоративний — вище написав.
Хочеш відправити дитину в дитячий садок — обійди всі кабінети місцевої управи. Все зарегульовано на смерть. Життя контролюють банки. А там, де банки не контролюють, контролює держава.
З побутом також не все просто. У суботу та неділю — шабат шалом, усі магазини закриті. Знайти у вихідні відкритий супермаркет у величезному місті — квест. Смачну каву чи гарну їжу можна знайти, але потрібно постаратися, якщо ти не живеш у Франції та Італії. Багато бюрократії. Часто вона не потрібна і давно застаріла. Принцип "не ламай те, що не зламано" зберігає застарілі процедури протягом десятиліть. Тобто загалом те, що в нас на поверхні, там або немає, або закрито, або є, але за дуже великі гроші.
Усі українські бізнес-сервіси чи рішення збудовані підприємцями. Наш бізнес щодня проявляє чудеса креативу та адаптивності.
Чому. Тому, що в нас, окрім комфорту клієнта, треба думати про те, як уникнути впливу неадекватної державної системи. Створення бізнесу в Україні — гра на найвищому рівні складності. Його успіх завжди всупереч, а не завдяки. Спочатку заважає держава в особі дозвільних, потім ще раз держава в особі фіскальних органів, потім ще раз держава в особі корупції і лише потім, далеко потім починається конкуренція.
У результаті, щоб нашому підприємцю вижити, йому потрібно ставити темп і в сервісі, і в бізнес-моделях. А в Європі — ні. Там у цьому сенсі можна сильно не паритися.
Але є нюанс. Все прекрасне з перерахованого переважно доступне в Україні вузькому прошарку середнього класу. А якщо потрібен доступ до якісного лікування складних хвороб чи чесного правосуддя — коло звужується до малого. В Європі такий рівень життя доступний переважній більшості.
Чому це так. Чому середній українець заробляє менше. Чому мешкає на 15 років менше. Чому ми не маємо глобальних технологічних компаній, хоча є люди та ідеї для власних Ubisoft/Boston Robotics.
Тому, що є базові речі, які формуються лише на рівні інституцій. І цінностей суспільства. Де замало просто таланту підприємця. Де все визначає середній рівень у країні. Якість держуправління, освіти, громадської активності.
Тут ми програємо. Тому, що мислити стратегічно все ще не вміємо і вчитися поки не дуже готові. Тому, що планувати довше, ніж на 6 місяців складно, коли група чиновників може тричі на рік змінювати правила гри.
Щоб у країні існувала ефективна медицина, якісна поліція та чесний суд, мало одного таланту. Потрібна колективна дисципліна. Яка відтворює наявні інституції з десятиліття до десятиліття. Як газон у Великій Британії. Для того, щоб він був ідеальним, його потрібно регулярно стригти 100 років поспіль.
Європейська бюрократія дратує. Але там немає рейдерських захоплень бізнесу за допомогою фіктивного рішення суду/чорного нотаріуса. Якщо людина захворіє на рак у Німеччині, вона не збиратиме грошей по знайомих. Система медичного та соціального страхування допоможе. У Польщі ви не боятиметеся, що ваш стартап відіжме районний прокурор. І так далі.
Головне відкриття цих 6+ місяців — ми маємо дивитися на Європу без рожевих окулярів. І на себе також. Україна прекрасна своєю адаптивністю, Європа — фундаментальністю. Ми можемо навчити їх нашого вміння ламати застарілі бар'єри. Вони нас — уміння терпляче вибудовувати інституції. Які захищають суспільство від ідіотів. Говорити, що тут краще чи там краще — неправильно. Скрізь по-різному. Але однозначно нам є чому повчитися одне в одного.