Розділи
Матеріали

Вугледар. Чому тут немає планових відключень електрики

"Відривним календарям на місцевих кухнях дали спокій із середини березня. Тоді якась сила змусила велику частину людей швидко, залишаючи недопаковані речі, покинути це місто, щоби досі не повернутися". Думка.

Фото: Національна поліція | Російська армія обстрілює житлові будинки у Вугледарі

У Вугледарі немає планових відключень, як і аварійних. Проблем з електрикою немає, тому що електрики тут давно немає. Про неї просто не згадуєш, бо електроенергія тут максимально абстрактне, теоретичне поняття; спогад про інший світ, який залишився назавжди в минулому.

Я навіть вирахував приблизно, наскільки давно. Відривним календарям на місцевих кухнях дали спокій із середини березня. Тоді якась сила змусила велику частину людей швидко, залишаючи недопаковані речі, покинути це місто, щоби досі не повернутися. Напевно, це та сила, яка наробила стільки дірок та тріщин у склопакетах, яка візерунком віспи помалювала стіни багатоповерхівок. Люди втекли звідси, залишаючи все, крім найціннішого, а згодом зайшли ми, жителі залізних дощів.

Розбите вікно багатоповерхівки у Вугледарі
Фото: Facebook Ігор Луценко

***

Коли я вперше влітку заїхав сюди, мені ці кілька кварталів класичного міста серед степу (примха радянського планування) видалися дуже схожими на рідну Борщагівку, де я виріс.

Після місяців поневірянь в окопах під Бахмутом і Лисичанськом заїхати в район кам'яних дев'яти- і п'ятиповерхівок мені, що виріс у таких же дворах, було все одно, що рибі, викинутій на берег, повернутися у воду.

Я відчував захист та затишок, попри артобстріли. Укриватися в бетонних лабіринтах набагато краще, ніж у зелені, яка, якщо і закриває, то не захищає.

А ще грізна темрява величезних панельних будинків нагадувала новий рік. На Борщагівці регулярно новорічної ночі квартали не витримували навантаження та гасли, і це залишило в моїй дитячій пам'яті міцний слід.

І ще з тієї ж пам'яті виникли спогади, як на Борщазі ми зимовими вечорами збивалися дітьми в зграї, носилися хижо по кварталах і влаштовували різні капості, іноді жорстокі. Хто сказав, що дитинство — це лише ніжні спогади?

***

Місто. Темрява, періодичні вибухи та рух невидимих людей. Десь поряд від нас працюють танки чи гармати, шиплять ракети птуристів, звучать дрони у небесах.

Звуки дуже різкі, радянські панельки резонують і посилюють їх, височать у нічне небо темними брилами, зловісно. Зловісні будинки затишні мені; як і багато років тому, я граю між ними у гру; різниця з дитинством — у тому, що в ту гру тепер грають усі.

Джерело