Навіщо Шойгу літав у Мінськ: 5 важливих питань, що залишилися за кадром

Міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу раптово прилетів у Мінськ. Пройшла зустріч із Олександром Лукашенком, на якій останній заговорив про "гарантії безпеки Білорусі", які нібито може дати РФ. Зокрема, "захищати союзника в разі агресії". Як мінімум, дивні заяви з огляду на наявність підписаних документів у межах ОДКБ і Союзної держави.

Природно, що ця заява практично одразу стала інформаційним приводом для ЗМІ низки держав. І "закрила" собою інші можливі цілі зустрічі Шойгу та Лукашенка. Спробуймо розібратися в тому, що залишилося "за кадром".

І Лукашенко, і Шойгу говорили про те, що ця зустріч — продовження нещодавніх переговорів у Москві та реалізація домовленостей із Путіним. І тут варто звернути увагу на кілька напрямків.

Постачання російської армії та навчання мобілізованих на білоруських полігонах

У Росії триває "повзуча" мобілізація. Збільшують кількість контрактників, набирають бійців до ПВК. Причому в кілька разом, щоб створити "конкуренцію" Пригожину. У тому числі в ПВК "Патріот", пов'язану з особистістю Шойгу. Отже, інтерес російського гостя був у сфері отримання боєприпасів, обмундирування, тих самих аптечок і сухпайків. А також використання білоруської інфраструктури для навчання найманців і мобілізованих.

Так зване "імпортозаміщення"

Російська оборонна промисловість має серйозні проблеми, пов'язані зі складністю купівлі західних деталей для комплектування: не все вдається дістати, а те, що купується через посередників, іде в малих кількостях і за дуже високими цінами. На цьому тлі є інтерес використати потужності білоруського ВПК. Місцями успішно. Буквально 2 дні тому білоруські державні ЗМІ радісно рапортували про освоєння виробництва широкої лінійки деталей для комплектування для російських літаків і російської бронетехніки. Ідеться, найімовірніше, насамперед про електроніку, оптику, засоби зв'язку. Для Шойгу важливо зрозуміти, що Лукашенко може запропонувати й за якими цінами, адже любов офіційного Мінська до маленьких гешефтів на риториці про братерську дружбу ніхто не скасовував.

Ще один напрямок — участь білоруських заводів у ремонті й модернізації військової техніки РФ (на території Білорусі). А також зняття зі зберігання танків, артилерійських систем для постачання їх у розпорядження російської армії. Такий процес в обмеженій кількості вже починався, але, зважаючи на все, Росії треба багато, дуже багато — аж до спустошення білоруських сховищ.

Виробництво нових зразків

Наприклад, тих же боєприпасів чи БПЛА. Зокрема, у ЗМІ давно обговорювалася можливість збирання "шахедів" на одному з білоруських підприємств. Але тут, швидше за все, поки що зрушень небагато. У Москві розраховують, що Мінськ сам шукатиме та викуповуватиме (а частково вироблятиме) необхідну електроніку. Але тут проблема в Пекіні, а не в Мінську — допоки КНР не дасть дозволу використовувати свою електроніку для військових цілей Кремля, зрушень не буде. Те саме стосується питань постачання в російську армію РСЗВ "Полонез", яку можна вважати новішим аналогом Himars, але з дальністю "базової" ракети від 200 до 300 км. Технології китайські, тому цю зброю має Азербайджан, але її немає в Росії. Список "бажаного, але недоступного" можна продовжувати комплексами РЕБ чи системами зв'язку.

Найголовніше питання – російська військова база

Саме так варто говорити про можливу реалізацію погрози Путіна розмістити ядерну зброю в Білорусі. Розміщення, на відміну від передачі, передбачає російський персонал, російську охорону. Тобто повноцінну базу, куди білоруські силовики зможуть заходити на запрошення у свята. Такі рішення (військова база), як правило, оформлюються мінімум міжурядовою угодою. Але в Москві вирішили, що "багато честі" для Лукашенка розробляти такі документи. Тому є візит Шойгу. Але самої бази (як і ЯЗ) може не бути. Причина в позиції Пекіна, якому ядерний шантаж Кремля може бути вигідним, а розміщення — ні. І Сі має важелі впливу як на Путіна, так і на Лукашенка.

І, нарешті, питання "гарантій безпеки"

Для Лукашенка це гра (і торг) на російському полі — спроба показати, що ти "союзник". А також у разі готовності спустошити склади для росіян пiд крик душі на кшталт "а я з чим залишуся". Водночас на внутрішньому полі такий підхід є сумнівним. Адже це демонстрація своєї слабкості. А значущість і реалізованість "російських гарантій" або "червоних ліній" Кремль уже рік як демонструє в Україні. Постійно погрожуючи "страшною відповіддю" активності України та щоразу "відсуваючи" "червоні лінії" аж до посилення ППО в Москві.

Джерело.