Прогодувати Євросоюз. Чому країни заборонили імпорт з України і як вплинути на ситуацію

При складній поточній ситуації на фронті, неприємні новини нещодавно з’явились в економічній сфері: Польща заявила про обмеження імпорту агропродукції з України. Угорщина та Словаччина ухвалили аналогічні рішення, згодом про це заявила Румунія і Болгарія. При цьому, цією ситуацією вже скористалась Росія і заблокувала у Чорному морі судна з українським зерном.

Україна багато років експортувала сільськогосподарську продукцію через свої порти у Чорному морі. Після повномасштабного вторгнення Росії українські порти були заблоковані російськими військовими кораблями. ЄС оперативно допоміг і скасував всі імпортні обмеження щодо української продукції (Регламенту Європейського Парламенту та Ради № 2022/870 від 30.05.2022), налагодив альтернативні сухопутні маршрути, які дозволили українській аграрній продукції дістатися до інших країн, проходячи через Східну Європу. При цьому, очевидно, що основними пунктами призначення українського експорту були звісно не ринки країн Східної Європи, а ринки інших країн, у першу чергу країни Африки, які сильно залежать від імпорту українського зерна. І очевидно також, що якщо африканські країни будуть відрізані від постачання продовольства, то вони зіткнуться з дефіцитом чи, навіть, голодом.

В той же час, як засвідчила практика, інфраструктура країн Східної Європи виявилась неготовою до такої кількості українських зернових, що, у свою чергу, вплинуло на місцевих фермерів та ціни. Проте, замість того щоб вирішувати інфраструктурні питання, деякі політичні сили, щоб набрати політичних балів перед виборами, вирішили скористатись настроями фермерів, які є суттєвою електоральною базою в цих країнах.

Загалом рішення Польщі, Словаччини та Угорщини щодо заборони імпорту української аграрної продукції суперечать, перш за все, Договору про ЄС, оскільки країни-члени ЄС не мають права одноосібно приймати рішення з питань торговельної політики, зазначені питання відносяться до компетенції наднаціональних органів країн-членів ЄС.

Крім того, зазначені обмеження суперечать Угоді про асоціацію між Україною та ЄС в частині лібералізації торгівлі, зокрема, суперечать положенням вже згаданого Регламенту Європейського Парламенту та Ради № 2022/870 від 30.05.2022, відповідно до якого були скасовані мита та кількісні обмеження (квоти) щодо українського імпорту (така собі демо-версія членства України в ЄС). Важливо зазначити, що відповідно до цього Регламенту, ЄС скасувала обмеження щодо постачання української продукції за умови, що Україна буде дотримуватись правил походження товарів, не застосовувати обмеження щодо продукції з ЄС та дотримуватись демократичних принципів.

У вказаному Регламенті передбачено право ЄС поновити застосування імпортних мит щодо ввезення певного українського товару у разі, якщо імпорт цього товару здійснюється на таких умовах, які спричиняють або загрожують спричинити серйозні труднощі для виробників ЄС подібних товарів. При цьому, зазначене рішення ЄС щодо поновлення застосування імпортних мит приймається Європейською Комісією за зверненням держави-члена ЄС та лише за результатами відповідного дослідження (розслідування), яке підтвердить факти, що імпорт відповідного українського товару здійснюється на таких умовах, які створюють серйозні труднощі для виробників подібних товарів в ЄС.

Проте наразі маємо ситуацію, при якій уряди кількох країн-членів ЄС в односторонньому порядку, без надання відповідних обґрунтувань, без проведення консультацій, застосували навіть не імпортні мита, а повну заборону (ембарго) щодо української агропродукції. При цьому зазначена заборона застосована не просто щодо якогось певного товару, а до широкого кола сільськогосподарської продукції. Зазначені рішення несуть і більш глобальні ризики – ризики для самого ЄС. Якщо аналогічні заборони повторюються в інших державах, це може створити небезпечний прецедент, що дозволяє країнам-членам ЄС приймати інші незалежні рішення на основі їх національних потреб. Сьогодні — це зерно та сільське господарство, завтра — це може бути більш складною темою.

Європейська Комісія вже засудила ці рішення, наголосивши, що будь-які односторонні заборони на український експорт є "неприйнятними", і що торгова політика є виключно відповідальністю ЄС. Наразі ЄК працює над тим, щоб припинити заборони цих країн та повернути ситуацію у правове поле з урахуванням зобов’язань ЄС. Вже оголошено про 100 мільйонів євро допомоги на компенсацію фермерам та опрацьовується питання застосування надзвичайних "профілактичних заходів", які б стримували ввезення українського зерна, якщо воно не експортуватиметься в інше місце.

Польща на даний момент вже пом'якшила свою позицію, погодившись припинити свою заборону, допоки транзитне українське зерно повністю контролюється та відстежується, а також транспортується у запечатаних конвоях. Скоріш за все, зазначене швидке рішення про пом’якшення свідчить, що Польща зрозуміла, що такі дії не лише шкодять відносинам з Україною, але й негативно впливають на відношення з Європейською Комісією.

Враховуючи зазначене, важливо щоб український уряд брав активну участь у двосторонніх переговорах з урядами країн-членів ЄС, проте особливо важливі — саме переговори з представниками Європейської Комісії, які якраз і намагаються знайти взаємоприйнятне рішення з урахуванням інтеграції України до ЄС. У цьому контексті важливо відзначити, що як тільки Україна стане повноправним членом ЄС, то значні обсяги іноземних інвестицій будуть направлені у аграрний сектор України, а також мільярди євро підуть на покращення судноплавства та залізничного сполучення, щоб повністю використати сільськогосподарський потенціал України, який, навіть зараз, може у повному обсязі закрити потреби ЄС з деяких товарних позицій аграрного сектора (м'ясо птиці, олія, зерно, мед). А з Україною як повноправним членом ЄС, союз зможе вирішити одне з основних питань національної безпеки — самодостатність у виробництві продуктів харчування, при цьому, відмовившись від субсидування аграрного сектора.

Економічний принцип порівняльних переваг вказує, що ЄС має відмовитись від своїх спроб прогодувати себе екологічно шкідливими інтенсивними методами ведення сільського господарства, на які ЄС щорічно витрачає значні кошти, та просто передати більшу частину свого виробництва продовольства на аутсорсинг в Україну. Але, звісно, проти цього виступають європейські фермери, які отримують значні дотації з бюджету ЄС. Таким чином, головне питання полягає в тому, що переможе — "здоровий економічний глузд" чи "популізм політиків". Поточна ситуація свідчить, що однозначної відповіді на це питання поки немає, хоча від неї залежать подальші інтеграційні перспективи України.