Китайський городовий. Чи зможе Сі Цзіньпін здобути роль глобального арбітра за рахунок розмов про мир в Україні
"Сі Цзіньпін не пропонує нічого конкретного з тієї причини, що будь-яка конкретика — це ризик викликати критику за допомогу на користь однієї зі сторін, а посередник має бути неупередженим". Думка.
Несподівано кілька годин тому відбулася розмова президента України Володимира Зеленського з головою КНР Сі Цзіньпінем.
По-перше, у тому, що розмова відбулася саме сьогодні, немає жодної конспірології. Так зійшлися зірки, і саме сьогодні лідери, люди зайняті, мали вільне вікно для телефонного дзвінка.
По-друге, перебільшувати значущість дзвінка не варто. Припускати, що Зеленський і Сі обговорювали якісь конкретні шляхи врегулювання війни, було б дуже оптимістично. Власне, Сергій Никифоров, речник українського президента, в прямому ефірі заявив, що жодних конкретних домовленостей і не планували укладати, а дзвінок — перший крок.
Розмова, безперечно, важлива дипломатично. Розраховувати, однак, на відчутні зміни чи позитивні для Києва результати найближчим часом я не стала б.
Китай продовжує реалізовувати курс на побудову іміджу відповідального глобального гравця, який бореться за всесвітнє добро, мир у всьому світі й дипломатичні переговори. Навряд чи Сі Цзіньпін озвучив під час розмови щось конкретніше за стандартне формулювання — діалог і переговори є єдиним життєздатним виходом із "української кризи". Дуже цікаво, до речі, як саме Сі називав конфлікт.
Китай не пропонує нічого конкретного, бо не може, та й не хоче. А хоче докласти мінімум зусиль і отримати максимум вигоди. Україна слушно вимагає від РФ звільнити окуповані території. Звісно, зокрема й ті, що окуповані з 2014 року. Росія, доводячи окупацію псевдоісторичної "справедливістю" й іншими мотивами, відмовляється виконувати вимоги України. Вихід один — звільняти територію військовим шляхом. Сі Цзіньпін пропонує сісти за стіл переговорів і обговорити умови, за яких сторони будуть готові зупинити кровопролиття. Які ці умови? Вони відсутні. Обидві сторони є принциповими у своїх позиціях. Україна, отримуючи техніку від союзників, готується до контрнаступу. Росія не йде геть у надії заморозити конфлікт і закріпити окуповані землі.
Сі Цзіньпін не пропонує нічого конкретнішого з тієї причини, що будь-яка конкретика — це ризик викликати критику за допомогу на користь однієї зі сторін, а посередник має бути неупередженим. Яскравим прикладом є бразильський президент Луїс Інасіо Лула да Сілва, який недавно пропонував визнати Крим російською територією та почув дуже невтішні слова на свою адресу. Пропонуючи якісь конкретні умови, торг територіями, зміни в євроатлантичному курсі України, Пекін ризикує обрушити імідж і авторитет, який поступово стабілізується. Дипломатичний успіх на Близькому Сході, тепер у Європі — Китай отримує можливість використовувати репутацію борця за мир, критикуючи Штати, мовляв, ми користуємося м'якою силою та човниковою дипломатією, а не гарматами, на відміну від деяких.
До речі, у китайських ЗМІ наголошується на тому, що саме український президент був ініціатором розмови, під час якої подякував Сі за гуманітарну допомогу. Тобто Китай, без якого, певно, війну не врегулювати бо Шольц, Мішель, Санчес, Макрон, фон дер Ляєн і навіть да Сілва, перебуваючи в Пекіні, обговорювали російсько-українську війну, а деякі навіть просили Сі вплинути на РФ, ще і гумдопомогу постачає, виявляється. Заради справедливості: у березні минулого року Китай направив Україні 5 млн юанів (~$800 тис.), точніше Китайський Червоний Хрест, а минулого місяця виділив через МАГАТЕ €200 тис. на програму технічної допомоги з ядерної безпеки. І лише Сі вдалося на рівних тонах поговорити і з Зеленським, і з Путіним.
До речі, про ядерку. Сі Цзіньпін заявив, що в ядерній війні немає переможців. Виникає питання, навіщо цю тезу озвучувати українській стороні, яка не вдається до ядерного шантажу. Відповідь, гадаю, пов'язана з майбутнім контрнаступом і знов-таки бажанням Пекіна посадити Україну та Росію за стіл переговорів.