Чотири удари по Україні. Чому історія з хабарем у Верховному суді шкодить усім нашим реформам

Отже, маємо потужний удар по чотирьох реформах одночасно.

1. Судова реформа. Довіра до судів і так на нулі, а Верховний Суд був оновлений першим, і були певні сподівання, що процес йде у правильному напрямку. Хоча перебіг подій щодо Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів складний, але тепер довіри до процесу майже нема.

2-3. Реформа державного управління та управління державласністю. Дуже важко тепер стверджувати, що чиновникам та директорам держпідприємств потрібні високі зарплати, у тому числі як запобіжник проти корупції.

4. Антикорупційна реформа. Так, це удар і по ній. Бо в умовах, коли населення бачить, що ефективність покарання вище за ефективність запобігання, — запобіганням знову будуть нехтувати. А враховуючи, що і з покаранням все непросто (бо процес очевидно тривалий), то й тут довіри не буде.

Можна сказати, підірвана довіра до всього процесу реформ. В такі моменти легше сказати, що все пішло не так, і треба починати все спочатку. Або всіх розстріляти. Або нам суди загалом не потрібні, а чиновників замінить штучний інтелект. Або ще якесь просте рішення.

Але це не так. Наші проблеми не через те, що ми впроваджуємо реформи, а через те, шо ми намагаємося при цьому змухлювати, сфальшивити, відійти від міжнародно визнаних норм. Нам вже дали статус кандидата в ЄС, щоб було легше триматися в руслі, але ми на те не зважаємо, вважаючи євроінтеграцію призом за перемогу над агресором, а не визнанням виконаного домашнього завдання.

На мій погляд, вихід полягає в тому, щоб категорично дотримуватися жорсткості у виконанні реформ.

1. Судова реформа. Жоден кандидат, до якого є питання щодо доброчесності, не повинен пройти відбір. Хай навіть країна позбудеться чудового шансу використати класного фахівця на важливій посаді — ні, не можна, бо довіра важливіша. Максимальна участь громадських та міжнародних експертів, мінімальна довіра всьому, що робиться за зачиненими дверима, та максимальна прозорість процесів.

2-3. Зарплати у публічному секторі. Максимально ретельна реформа відповідно до міжнародних норм. Так, і високі зарплати. Можливе обмеження на час війни та перші післявоєнні роки. Максимальна прозорість відбору. Максимальна участь міжнародників (а не викидання їх з наглядових рад).

4. Антикорупційна реформа. Поновлення всіх процедур запобігання, встановлених на воєнний час. Просто зараз, бо буде гірше. Розв'язування всіх вузьких місць. Прозора податкова і митна реформа, бо звідти в основному йдуть брудні гроші. Вичищування стаєнь в усіх сферах, від інфраструктурного монополізму до містобудування.

Те, що сталося, не є сигналом, що реформи невдалі чи не потрібні. Те, що сталося, є сигналом, що спроба пропетляти не вдалася. Треба робити все по підручнику й максимально прозоро. Зупинитися, видихнути, виправити помилки й рухатися далі.

І нульова толерантність до відхилень від доброчесності на кожному кроці. Бо вони накопичуються, а що буває, коли накопичуються відхилення від курсу, ви знаєте.

Джерело