Ігри навколо "тарифного геноциду". Чому підвищення тарифу на світло — це нормально

"Тарифний геноцид" — пам’ятаєте, були навіть мітинги із закликами зупинити "це"? А тоді виявилось, що усі акції були оплачені певними особами, які просто "качнули" тему, а вуха організаторів таких акцій стирчали із Кремля. Зараз, коли уряд (нарешті) вирішив перестати удавати, ніби електроенергія і справді може коштувати дешево, з усіх рупорів почало летіти знову про "збіднілих", яких уряд робить ще біднішими. "Це ж було вже!" (цитата Леоніда Кучми, до речі).

Електрична енергія — це не дощ з неба, не подарунок від влади чи політичних сил, а робота сотень великих та маленьких підприємств. Здавалося б, банальна інформація, яку мають знати усі дорослі люди в країні. Однак, на жаль, ні. Ігри політичного бомонду в популізм відобразилися на підсвідомості громадян, які вперто хочуть безкоштовного, ну, або просто дешевого — газу, електроенергії, води, тепла… усього того, що під час СРСР коштувало копійки, а пізніше вже й після здобуття Незалежності теж коштувало копійки. Але варто просто згадати, що цю дешевизну завжди хтось оплачував, насправді. Тривалий час — Україна своїми домовленостями з Росією, яка дійсно тримала країну на "газовій голці" дешевого ресурсу від Газпрому. Ну, а електроенергію задешево забезпечували державні компанії — "Енергоатом", "Укргідроенерго". Власне, останніми роками ПСО (механізм покладених на держкомпанії спецобов’язків) теж давав змогу владі утримувати вартість електроенергії на найнижчому в Європі рівні. Проте шлях до Євросоюзу, який обрала Україна ще під час Революції Гідності, не передбачає істотних пільг для населення просто тому, що "ну так історично склалося, що електроенергія дешева".

Щоб наблизити країну до стандартів ЄС, навіть було ухвалено закон "Про ринок електричної енергії", він набув чинності ще 2019 року. Відтоді ринок справді запрацював — щоправда, лише для комерційних споживачів. Саме вони сплачують так званий ринковий тариф — ціна електроенергії плюс тариф на розподіл, плюс тариф на передачу та деякі інші платежі. У підсумку це близько 6 — 8 грн за кВт-годину. А ось для домогосподарств ринку немає. А діє тариф, який встановлюється адміністративним шляхом, а різницю між ринковою вартістю і тарифом для населення покривають державні компанії (вже згаданий механізм ПСО для Енергоатому та Укргідроенерго). У підсумку, в населення — дешева електрична енергія, а у державних компаній — збитки, борги, регулярне вимолювання коштів у держави (замість передачі держбюджету дивідендів від прибуткової діяльності та модернізації виробництва).

Крім того, фінансові перекоси впливають на борги в інших сегментах та цілій низці компаній, що працюють в енергосекторі. У підсумку, населенню — доступні тарифи, а компаніям — регулярні збитки та складнощі. І все б, можливо, так й існувало. Але воєнні дії, влучання ЗС РФ в енергетичні об’єкти, мільярди збитків качнули звичну схему "населенню треба дешево". І у владі (нарешті) замислились над початком шляху до ЄС в енергетичній сфері. А це означає — на першому етапі — підвищення тарифу, а далі — перехід до ринку.

Такий ринок створений і відмінно працює у Франції, Швеції, Італії, Великобританії та інших країнах. Невигідний ринок лише корупціонерам та деяким наближеним до влади багатим особам з інтересами в енергосекторі. До речі, про Європу. За даними energypriceindex, у квітні 2023 року ціна електроенергії для кінцевих споживачів у країнах Європи була наступною:

• Швеція — 27,97 євроцентів за кВт-год;
• Велика Британія — 46,65 євроцентів за кВт-год;
• Німеччина — 40,53 євроцентів за кВт-год;
• Італія — 42,17 євроцентів за кВт-год;
• Румунія — 16,26 євроцентів за кВт-год;
• Польща — 22,59 євроцентів за кВт-год.

Тобто, якщо перевести у гривневі платежі, то за 100 кВт-годин споживач у Німеччині сплачує понад 1600 гривень, а споживач у Румунії — 650 гривень. В Україні до підвищення (до 1 червня) 100 кВт-годин коштували 144 гривні, а після підвищення (з 1 червня) — 264 гривні. У новому ЖК в Києві споживання електроенергії в двокімнатній квартирі — близько 400 кВт-годин на місяць, що означатиме платіж трохи вище 1 тис. грн. Для порівняння — оплата паркомісця неподалік такого ЖК — 2 — 4 тис. грн на місяць.

І, так, різниця в доходах споживачів та цінові реалії в тій чи іншій країні теж мають значення. Але, на відміну від українців, споживачі в Європі вміють рахувати та економно споживати електроенергію, яка для них є товаром — таким самим, як бензин для автівки або тістечка на сніданок. Україна ж поки що залишається без ринкових правил. Проте, якщо шлях до Європи справді актуальний для країни та її мешканців, то потрібно починати звикати платити за електроенергію, як товар, а не сподіватися на манну небесну, подаровану політичними силами.