Тарифне безумство. Чому не можна вирішувати проблеми комунального господарства України за рахунок споживачів
Підвищення тарифів жодним чином не сприяє поліпшенню стану комунального господарства, переконаний експерт із ЖКГ Олег Попенко. І доводить це на прикладі інших країн.
Пішла чергова хвиля постів і статей у соціальних мережах, на сайтах (вочевидь, дали грант, інакше писати таку нісенітницю за безплатно мало хто буде) про необхідність підвищення тарифів, до того ж не тільки на послуги водоканалів, а й на електроенергію і газ.
При цьому почали тягнути в ефір заїжджені тези про те, що підвищення тарифів на газ сприятиме енергоефективності, і люди масово утеплюватимуть будинки, а якщо підняти тарифи на електроенергію, то почнуть замінювати техніку на сучаснішу, класу А++, яка менше споживає електроенергії.
Я ще раз повторюю, це так не працює, і немає в історії модернізації більшості країн такого досвіду.
І спеціально повторю, те, що я багато разів писав і в блогах, і тут у ФБ, модель модернізації комунального господарства має вигляд майже завжди в нормальній країні: спочатку зниження витрат за рахунок управлінських рішень і модернізації, потім підвищення тарифів. Я з прикладами.
1. Франція кінець 50-60 років
Спочатку було проведено термомодернізацію житлового фонду, зокрема і приватного (за рахунок кредитів з 1-2% ставка і частковим погашенням з муніципальних бюджетів), після були підняті тарифи на тепло. За рахунок модернізації знижено споживання тепла, і підвищення вартості гКа ніяк не вплинуло на загальний платіж.
2. Велика Британія 70-ті роки
Реформа водоканалів відбулася в кілька етапів. Спочатку їх забрали в держвласність, об'єднали у великі (водоканал до 100 000 абонентів збитковий апріорі), провели модернізацію коштом позикових і бюджетних грошей, і після цього знову продали через приватизацію, але набагато дорожче. І тільки після цього підняли тарифи. Скоротивши при цьому витрати на 1 м.куб. послуги, споживач не відчув на собі підняття суми платежу в платіжці.
3. Німеччина 80 роки
Переробка ТПВ
Зіткнувшись із проблемою перероблення ТПВ і реальною собівартістю, яку не покривали тарифи на вивезення та перероблення, у Німеччині спочатку розробили закон про дуальну систему, згідно з яким поклали частину витрат на монополістів (до речі, наразі бюджет ДС 2020 року 1 млрд €), ще частину витрат узяли на себе ОМС, і тільки після всього цього, коли запрацювала вся система, вони підняли тарифи на вивезення ТПВ, але це не позначилося на сумі платіжки...
Тобто в нормальних країнах не перекладають на споживача всі витрати, а намагаються компенсувати частину цих витрат, і не через субсидії, а через державні програми, як у Колумбії, наприклад.
Коли в Колумбії була енергетична криза, і перед тим як піднімати тарифи на електроенергію, держава розробила програму заміни холодильників, тому що в домогосподарствах він найбільш енергоємний.
Банки кредитували під 2-3% купівлю нових холодильників, 25% вартості компенсували з бюджету (там дуже бідний споживач). У домогосподарствах знижувалося споживання електроенергії, і тільки після цього піднімали тарифи, але це не позначалося на сумі платежу.
Так само модернізували багатоквартирний житловий фонд у Польщі в 2000 роках. Спочатку в будинках встановили ІТП за держпрограмою, знизили споживання тепла на 20-40 %, а тільки після цього підняли тарифи.
А в Україні бездумне підняття тарифів останніми роками, без нормальної тарифної політики, призвело до величезної заборгованості за комуналку і сум субсидій, і більше нічого. Досвід останніх 8-9 років у приклад.