Дивні подарунки. Яку непотрібну допомогу надає Захід воюючій країні
Захід, бажаючи виглядати добрим, віддає Україні подарунками непотрібне, неякісне чи неповноцінне. Культуролог Зоя Звиняцьківська розмірковує про причину та побічний ефект таких подарунків.
Це нині вже потужний тренд, який вкотре оприявнює наявність або відсутність власної волі і бачення ситуації. Україні зараз дають багато всього — від грошей на міст в Києві і турнікетів до, наприклад, пропозиції відвести дітей військових в Париж. Всі ці пропозиції іноземці роблять, виходячи зі свої власних потреб та інтересів. Вони хочуть бути модними, вони хочуть бути добрими, вони хочуть списати податки, показати діяльність, виграти свої місцеві вибори, просто щиро хочуть допомогти, але необтяжливо для себе — причин мільйон. Але є в цих всіх кейсах дещо спільне: це все залишається і у нас. Міст — стоятиме в Києві, відкриє дорогу для забудови заповідного острова. Турнікети — ну ви знаєте, неякісні турнікети просто вбивають людей, а нам дають, не перевіряючи якість. Тиждень в Парижі, як виявилось, не включає дорогу та й взагалі — наші діти мають три доби власним коштом добиратися переповненими європейськими дорогами і потім три доби додому, знайти на це гроші і щось їсти в процесі. Але парижани відчують себе добрими та емпатичними, причому без особливих зусиль. І проти таких подарунків досить складно встояти.
Я розумію, що, може, грошей на міст більше й не дадуть і є архітектор, який цей міст роками пропихає. Я розумію, що турнікетів не вистачає, а тут так зручно — взяв і закрив потребу. Я розумію, що діти і супроводжуючі вчителі хочуть в Париж. Але ж направду в цих кейсах ми навіщось задовольняємо чужі потреби власним коштом — спотвореним мостом, життями військових, часом і грошима на дорогу, які планується шукати в українських фондах, замість віддати їх на дрони.
Такий спосіб мислення позбавлений розуміння власних цілей і елементарного відчуття доцільності, це філософія "бери, що дають". Але ж завжди дають не те, що потрібно тобі, а те, що дають — і потім ти з усім цим мотлохом навіщось залишаєшся. Звісно, якщо не маєш власних цілей і чіткого розуміння, що і нащо тобі треба
А поки що Україна виглядає як камінна полиця в номері готелю, де кожен лишає якийсь сувенір, який йому самому вже непотрібний. Як смітник благодійності виглядає, якщо чесно.