Останнє польське попередження. Чому в ЄС не потрібна сировина України

Міністр сільського господарства Польщі заявив, що його країна не пустить Україну в ЄС, якщо не буде вирішене питання експорту українського зерна: "Якщо ми сьогодні не створимо ці інструменти, Польща точно не погодиться на вступ України (до Євросоюзу)".

З огляду на те, що експорт "голої зернової сировини" став своєрідним Magnum opus нашої політики, виходить, що в ЄС ми не вступимо, поки не відмовимося від сировинної моделі розвитку. А від неї, схоже, ніхто не збирається відмовлятися.

І знаєте, в цьому є дуже глибокий сенс.

Сировинним країнам взагалі немає жодного сенсу кудись вступати, чи то торговельні союзи, чи то політичні наддержавні об'єднання.

Адже ми, коли ухвалюємо рішення кудись "вступити", виходимо виключно з емоційної оцінки: "бути в ЄС — це круто" або "бути в ЄС — це цивілізаційний вибір українського народу".

Це все ірраціональні оцінки, позбавлені будь-якого реального змісту.

Насправді, "вступ" кудись завжди розглядається у світі як певний баланс вигод і втрат. Якщо вигод більше — вступаємо, якщо навпаки — відмовляємося від вступу.

У чому сенс торговельних союзів?

Твоя країна виробляє товар Х, але внутрішній ринок для нього занадто малий. А просування на чужі ринки стримується квотами, митами, технічними регламентами, вимогами до локалізації тощо.

Водночас в інших країнах виробляють товар У, якого твоя країна гостро потребує і який виробляти сама не може. Тобто його немає сенсу обкладати імпортними митами (відбудеться подорожчання імпорту).

То чому б не об'єднатися тоді в єдиний торговельний союз?

Таким чином, виник прототип ЄС — угода про "вугілля і сталь" між Францією і Німеччиною після Другої світової війни.

Чому такий союз невигідний сировинній країні? Ну, тому що вона продає сировину, а це, як правило, біржовий товар, який можна продати будь-де, хоч в Африці, хоч в Азії. Що Україна і робить.

При цьому такі країни споживають здебільшого імпортні товари, які вигідно оподатковувати митами для наповнення скарбниці (внутрішнього виробництва майже немає, тому потрібно оподатковувати імпорт).

Тобто, для сировинної країни, угода про зону вільної торгівлі нічого не дає: свою сировину можна продавати на світових ринках і без такої угоди, а імпорт у разі підписання такої угоди доведеться звільнити від мит або застосовувати мінімальні значення, тобто — втратити гроші.

Це підтверджує структура нашої торгівлі до війни.

Торговий партнер №1 у нас — це Китай. А найвигідніші торговельні партнери з точки зору балансу — це Єгипет та Індія. Країни, з якими у нас немає прямих угод про ЗВТ (тільки з Єгиптом — по "дотичній" у межах Пан-Євро-Мед).

Тобто без жодних угод, нам вигідно продавати зерно до Китаю і обкладати митами китайські імпортні товари.

Щоб нам дала угода про ЗВТ з Китаєм? Нічого, крім втрат на імпортних митах.

Саме тому Норвегія (класична сировинна країна) не є членом ЄС і включена до торговельного європейського простору з істотними обмеженнями.

Не є членом ЄС і Швейцарія, тільки там замість сировини — капітал.

Я вже давно писав: успішна Україна — страшний сон для поляків, бо ми в такому разі відтягуватимемо на себе всі регіональні ресурси: трудові, інвестиційні, сировинні, ринки збуту тощо. Але мені не вірили, доводячи, що сучасна модель глобалізму припускає виграш усіх учасників торговельного співробітництва.

Ситуація з українським зерном показала — виграють далеко не всі.

Простими словами, із сировинною економікою нам нічого робити в ЄС. Сировинна модель просто не монтується в європейську систему.

Європа витрачає колосальні дотації на підтримку своїх фермерів у Франції, Польщі, Німеччині. Уявіть, якщо туди надійдуть зі своїм зерном наші лендлорди.

Саме тому США підписали з Мексикою угоду про вільну торгівлю лише після того, як мексиканці почали створювати вздовж кордону з Америкою свої промислові виробництва — макіладори — і відмовилися від сировинної моделі.

Наразі Мексика є найбільшим .... імпортером кукурудзи зі США. Цей імпорт здійснювався в контексті нової угоди USMCA між Мексикою, США та Канадою.

Таким чином, для вступу до ЄС Україні потрібно відмовитися від сировинної моделі розвитку і навчитися переробляти свою аграрну сировину.

Тобто, нарешті, навчитися використовувати свої абсолютні конкурентні переваги — природний і сировинний фактор конкурентоспроможності.

Україна, яка виробляє біопаливо, рослинний білок, біодобавки, харчові продукти — цікава ЄС.

Україна, яка експортує кукурудзу і залізну руду — не монтується в економічну модель Євросоюзу.

Україну з корупцією за певних розкладів візьмуть до Євросоюзу, а от із сировинною моделлю — ні.

Тому, змінися або "не вступи".

І про структуру старої Європи

У нас дуже популярна ідея якогось геополітичного "союзу" з Польщею. Навіть польську мову плануємо запровадити в школах і дати особливі права польським громадянам на території України.

Якоюсь мірою — це є продовженням польської геополітичної доктрини "третьої Європи", "міжмор'я" тощо.

Польща справді стає лідером "третьої Європи", на відміну від "першої" (Франція, Німеччина) і "другої" (Італія, Іспанія тощо).

Але от чи буде в цьому форматі місце для сильної України?

Польща вже позначила, що боротиметься за місце під сонцем, і це не заяви Угорщини стосовно мовних прав угорської меншини на Закарпатті. Це набагато серйозніше, оскільки і вплив Польщі — сильніший.

На мій погляд, Україна має сформувати блок "четвертої Європи": посилюючи вплив на такі країни, як Молдова, Грузія, Вірменія, Білорусь, балканські країни.

Як написав Плутарх: "Краще бути першим у селі, ніж другим у Римі".

А якщо більш розгорнуто:

"Кажуть, що, коли Цезар перейшов через Альпи і проходив повз бідне містечко з украй нечисленним варварським населенням, його приятелі жартома запитали зі сміхом:

"Невже і тут є змагання в почестях, суперечка через першість, чвари серед знаті?"

- "Що стосується мене, — відповів їм Цезар із цілковитою серйозністю, — то я волів би бути першим тут, ніж другим у Римі".

Джерело