"Оборонка" США витримає подвійний виклик. Чому для Америки корисно допомагати і Україні, і Ізраїлю
Чи може оборонна промисловість США "потягнути" допомогу одночасно Україні та Ізраїлю, ставить запитання в колонці New York Post політичний аналітик Далібор Рохач. І відповідає — не тільки може, але зобов'язана, ба більше — це піде на користь самій же Америці.
На перший погляд, повідомлене рішення Пентагона відправити до Ізраїлю тисячі 155-мм артилерійських снарядiв, які спочатку призначалися для України, підтверджує аргумент, який висувають критики допомоги США обложеної східноєвропейської країни: допомога Україні — це відволікання від істинних пріоритетів Америки, як на Близькому Сході, так і в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Ніщо не може бути далі від істини.
У короткостроковій перспективі політикам, можливо, доведеться ухвалити делікатні рішення. Однак ще важливіше те, що допомога США Україні вже допомогла виявити недоліки в нашій оборонно-промисловій базі. І це вже дало початковий, нехай і скромний, імпульс до виправлення деяких недоліків. Приблизно 60% американської допомоги Україні, або 68 мільярдів доларів, витрачається в США на контракти, які допомагають поповнити резерви Пентагона новим обладнанням.
А нові контракти дають змогу постачальникам нарощувати своє виробництво і відкривати нові лінії — не кажучи вже про створення робочих місць, що стане в пригоді, якщо Америка зіткнеться з китайською агресією щодо Тайваню.
Той факт, що оборонна промисловість Америки та європейських союзників перебуває в жахливому стані, не є провиною України. Відповідальність лежить на лідерах по обидва боки Атлантики, які повною мірою скористалися "дивідендами миру" після 1990 року, вважаючи, що великомасштабні збройні конфлікти залишилися в минулому. Насправді, найкращий спосіб стримування подібних конфліктів для США та їхніх союзників — підтримувати велику оборонну промисловість, здатну швидко приступити до дій.
Досвід Другої світової війни повчальний. На початку війни оборонна промисловість США вже була найбільшою у світі; однак за чотири наступні роки її розмір збільшився вдвічі, виробляючи дві третини всієї військової техніки союзників. "За 11 місяців 1942 року, — зазначає мій колега з AEI Маккензі Іглен, — було побудовано понад 8000 стандартних танків США того часу — M4A3 Sherman — у середньому 729 штук на місяць".
Причиною такого успіху стало зростання попиту на військову техніку США як напередодні, так і під час війни, чому сприяла програма ленд-лізу.
Якби не ці ранні накази до того, як Америка вступила у війну, Сполучені Штати опинилися б у значно гіршому вихідному становищі, коли вступили в конфлікт. Сьогодні завод у Лімі, штат Огайо, що належить армії, виробляє від 15 до 20 танків "Абрамс" на місяць (як порівняти з майже 70 на місяць під час холодної війни), і це число можна було б збільшити до 33. Подальше розширення виробництва означало б наймання ще однієї зміни робітників — те, що має сенс тільки в тому разі, якщо існує стійкий приплив грошей за контрактами в США і за кордоном.
Виробництво 155-мм снарядів страждає від аналогічних проблем — принаймні, до недавнього часу.
Щодня українці роблять від 6000 до 8000 артилерійських пострілів, швидко спалюючи наявні резерви, особливо в країнах НАТО. Водночас уряди підштовхують промисловість до розширення виробничих можливостей. Сполучені Штати виробляють приблизно 28 000 снарядів щомісяця, що вдвічі більше, ніж пів року тому.
До 2025 року Пентагон має намір довести їхню щомісячну чисельність до 100 000. Навіть французькі виробники збираються потроїти виробництво протягом цього року, хоча і починаючи з дуже скромного рівня (1000 снарядів на місяць). Якщо виключити можливість великого регіонального конфлікту замість цілеспрямованої інтервенції в Секторі Гази, потреби Ізраїлю в 155-мм снарядах і близько не зрівняються з потребами України.
Але більш важливим моментом є те, що попит України на снаряди (чи інше обладнання) та наша готовність надати їх, водночас поповнюючи власні запаси, дають змогу виробляти ще більше, якщо виникне така потреба.
Для політиків Тайваню час очікування замовленого багато років тому обладнання американського виробництва є джерелом розчарування. Проте тайванські політики розуміють, що допомога США Україні є не тільки важливим заходом, що стримує Пекін, а й допомагає прискорити виробництво, яке інакше було б набагато повільнішим за менших обсягів виробництва.
Хоч би якими були його численні недоліки, президент Байден мав рацію, заявивши у своїй промові в четвер, що допомога Україні, Тайваню та Ізраїлю була "розумною інвестицією, яка принесе дивіденди для американської безпеки протягом кількох поколінь".
Чого він не сказав, то це того, що між російським, китайським та іранським ревізіонізмом є спільна нитка — і те, наскільки сильно ми реагуємо на кожен із них, безпосередньо впливає на наші шанси в двох конфліктах, що залишилися. Наша оборонно-промислова база — основна причина, чому так.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.