Розділи
Матеріали

Україну – у НАТО, але не всю. Чому не варто відкидати ідею ексгенсека Расмуссена

Політолог Володимир Фесенко бачить раціональне зерно у плані ексгенсека НАТО Расмуссена про прийняття до НАТО неокупованої частини України. І не бачить у ньому капітуляції, поступки територій чи спроби заморозити конфлікт.

Фото: НАТО | Андерс Расмуссен, який озвучив ідею про частковий вступ України до НАТО

План Расмуссена щодо членства України в НАТО: як нам до нього ставитись?

І в Україні, і за кордоном розпочалась дискусія щодо плану колишнього генсека НАТО Расмуссена щодо специфічного формату членства України в НАТО.

Насправді, йдеться не про план, а про ідею Расмуссена, яку виклав в своїй колонці Patrick Wintour, редактор з питань дипломатії газети The Guardian. Суть цієї ідеї полягає в наступному: Україну треба запросити до НАТО вже на наступному саміті Північноатлантичного Альянсу в США в 2024 році, а далі прийняти до НАТО, але таким чином, щоб стаття 5 Договору про НАТО (про колективну оборону) розповсюджувалась тільки на ті території, які буде контролювати український Уряд. Расмуссен також наводить приклад з прецедентом ФРН, яку прийняли до НАТО в 1955 році, хоча Німеччина тоді була роз’єднана. І стаття 5 Договору про НАТО розповсюджувалась лише на тодішню територію ФРН.

Зазначу, що навіть не Расмуссен є автором цієї ідеї. Ще в січні поточного року її висловив Генрі Кісінджер. Далі цю ідею багато хто повторював в різних варіаціях і з різними тлумаченнями, іноді дуже викривленими.

В Україні на цю ідею відреагували переважно критично, і в Офісі Президента України, і в експертному середовищі. Але критики Расмуссена бачать в його пропозиціях або підтримку заморожування конфлікту між Росією і Україною, або ідею "мир в обмін на відмову від окупованих територій", що, насправді, не відповідає позиції екс-генсека НАТО. Пропозиції Расмуссена це не план миру, як дехто вважає. Росія на такі умови миру не погодиться. Це скоріше пропонується як запобіжник проти повторення війни, і Расмуссен як раз розглядає цей план як гарантію безпеки для України на найближче майбутнє. У Расмуссена це точно не обмін окупованих українських територій на членство в НАТО, скоріше він акцентує увагу на тому, що Україну треба прийняти в НАТО якомога скоріше, навіть якщо не всі окуповані території будуть звільнені. Тому він і наводить аналогію з ФРН.

Генрі Кіссінджер — справжній автор ідеї

Ідея Кіссінджера і Расмуссена є креативною і нестандартною. Але я заспокою критиків екс-генсека НАТО. Поки що (в найближчій перспективі) практична реалізація цієї ідеї представляється малоймовірною. На ювілейному саміті НАТО в США наступного року нас не можуть прийняти одномоментно. Максимум, що можливо — запрошення на вступ до НАТО, і то з відкритою датою. А потім кожна країна НАТО має надати свою згоду на наше членство в Північноатлантичному Альянсі. І ми знаємо як мінімум одну країну, яка точно не дасть такої згоди. Це — Угорщина. У всякому разі, поки при владі Орбан. Також треба розуміти, що поки йде нинішня війна, нас не будуть приймати до НАТО. Позиція США і більшості інших впливових членів Альянсу – уникати прямого військового зіткнення з Росією, щоб не допустити ядерної війни.

Я не виключаю, що ідею Расмуссена врешті решт почнуть розглядати. І я вважаю, що нам не варто її категорично відкидати. ЇЇ головний плюс для нас – можливість вступу до НАТО, навіть якщо не всі окуповані українські території будуть звільнені. Але в процесі реалізації цієї ідеї ми маємо принципово наполягати, що Україна не визнаватиме окуповані території російськими, і зберігає за собою право на звільнення цих територій за сприятливих обставин. Якщо виникнуть такі обставини, то ми це можемо зробити і самі, без допомоги НАТО.

Як на цю ідею будуть реагувати в Кремлі? З дуже високою вірогідністю реакція Росії буде негативною. Для путінського режиму є неприпустимою будь-яка форма членства України в НАТО. Власне, саме перспектива членства України в НАТО (навіть умовно теоретична) була однією з головних причин вторгнення Росії в Україну. Територіальні претензії РФ на "нові території" з’явилися пізніше, коли провалилися головні цілі російської війни проти України. Захоплені в Україні території Кремль і так не буде відавати добровільно. Він і обговорювати це не буде, як не обговорював тему Криму. А от по членству України в НАТО Росія виставляла і буде виставляти ультиматуми і нам, і Заходу.

Багато хто вважає невипадковим, що "план Расмуссена" з’явився саме в умовах нинішньої воєнно-політичної ситуації. Насправді, ця ідея з’явилась не зараз. Кіссінджер запропонував свою ідею ще в січні поточного року. Расмуссен висловлював аналогію України з ФРН ще до Вільнюського саміту НАТО.

Зараз пошук різних компромісних варіантів активізувався тому, що стало очевидним, що війна перейшла в позиційний формат і затягується на невизначений термін, а сценарії її завершення можуть бути різними. Тому Заходу треба визначитись зі своєю стратегією щодо України. Расмуссен пропонує свій варіант такої стратегії, в якому він робить акцент на швидкому прийнятті України в НАТО, що гарантує нам системну безпекову підтримку на майбутнє.

Расмуссен якраз виступає як наш союзник і прихильник членства України в НАТО. Нам може не подобатись, що він (як і багато хто на Заході) не впевнений в повній нашій перемозі. Але може так статися, що завтра і післязавтра таких (і навіть більших) скептиків на Заході може стати набагато більше, враховуючи ризики затягування позиційної війни і коливання політичної кон’юнктури в США і деяких інших західних країнах. Тому Расмуссен і пропонує не гаяти час, зробити крок назустріч Україні вже зараз. Інакше може статися, що ми втратимо (хоча б частково) підтримку Заходу (або частини західних країн), і не отримаємо ні повного звільнення окупованих територій (в найближчій перспективі), ні членства в НАТО. Умовно кажучи, він пропонує синицю в руках (швидке членство України в НАТО), не відмовляючись від журавля в небі (звільнення всіх окупованих територій), але відкладаючи цю мету на певний час.

Ми прагнемо і повного звільнення всіх окупованих територій, і членства в НАТО. На сьогодні це ідеальний, але далеко не швидкий сценарій. І те, і інше нам не гарантовано. Проте, ми будемо боротися за обидві мети. А далі все залежить від обставин. І якщо буде можливість спочатку реалізувати лише одну мету (не відмовляючись від іншої), то цим, на мою думку, треба скористатись.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.