Повернутись на переможний шлях. Що робити Україні напередодні важкої зими

Відбулася очікувана, але від того не менш небезпечна масована атака на нашу критичну інфраструктуру. Поки що ударними безпілотниками, але будуть і комбіновані атаки зі застосуванням ракет всіх типів.

Наша протиповітряна оборона готова до цього. Питання лише в тому, чи вистачить боєприпасів для ППО-ПРО на всю зиму. Якщо дефіциту не буде — все гаразд. Якщо дефіцит виникне — самі розумієте…

Так чи інакше, але під час важкої зими у значної частини українського суспільства неминуче виникне закономірне питання "Що робити?". При тому, що відповідь на пов'язане питання "Хто винен?", виглядає очевидним. Судячи з публічної метушні представників нашої влади (інтерв’ю Д. Арахамії, наприклад), для них теж.

Питання "Що робити?" назріло і навіть перезріло. Як аналітик, мушу констатувати, що якщо продовжимо рухатися тією траєкторією, що зараз, то це призведе до поразки. І ми або втратимо Україну, або змушені будемо піти на переговори на кремлівських умовах і втратимо значну частину Лівобережжя. А потім, через певний час, російська навала продовжиться. І тоді шансів вистояти буде навіть менше, ніж зараз.

Так, є ще один супернадійний варіант: покластися на загально відоме везіння Володимира Зеленського. І сподіватися, що його щаслива зірка нас не зрадить, тому в Росії раптово трапиться щось таке, що недоімперія змушена буде здатися. В цього варіанта навіть є прихильники, здебільшого ті, хто у будь-який момент може сісти в авто і чкурнути за кордон, а нацарьованих грошей вистачить на життя у безпеці.

Всім іншим потрібна термінова зміна системи влади. Хочу підкреслити: мова ні в жодному разі не про "Майдан 3", якому дійсно найбільше зрадіють саме у недоімперії. І не про якісь публічні протести. Навіть не про вибори.

Але й не про імітаційну заміну заплямувавших себе чиновників і депутатів на потенційно таких самих. Зараз нам потрібна свідома рішуча адаптація влади під задачі та потреби війни. І — так: багато хто з теперішніх можновладців має владу втратити. А багато хто з них має потрапити під слідство.

Ось тут мушу зробити історичний екскурс.

За всю історію незалежної України в нас була лише одна влада, яка публічно запропонувала програму виходу з важкої кризи, а потім майже повністю її виконала. Маю на увазі першу половину першої президентської каденції Леоніда Кучми.

Його програма, проголошена у 1994 році, мала назву "Шляхом радикальних економічних реформ", депутати Верховної Ради, серед яких була половина опозиціонерів, аплодувала їй у захваті. І через декілька років були подолані тотальний бартер і гіперінфляція, яка складала понад 1000 відсотків. Було прийнято Конституцію України. Проведена реформа інформаційного простору, звідки прибрали головні рупори Москви. Були створені фінансово-промислові групи, які змогли утримати на плаву важку промисловість України. І так далі.

Згоден, також було багато недоліків і небажаних результатів. Зокрема, фінансово-промислові групи згодом перетворилися на олігархат, якій почав паразитувати на бюджеті. Але це тому, що був порушений принцип, якій закладався від початку: ФПГ не мають права жодним чином впливати на політику.

Тобто, мова не про виконання, а про невідповідне цілепокладання.

Нікого не виправдовую. Навіть себе, який мав до тих подій певне відношення. Історичний приклад навів лише тому, що сьогодні нам потрібна саме прозора, чітка і підтримана суспільством програма дій по переводу країни на воєнні рейки. І неухильне, вкрай жорстке її виконання.

А вже під цю програму треба буде визначити відповідних виконавців. І створити Уряд Перемоги, надавши йому необхідні повноваження. Не виключено, що й за межами Конституції та законів, що діють.

Так, це виглядає фантастичним, в Україні такого системного підходу досі не було. Але іншого виходу не бачу.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.