Звідки гроші на війну? Росія заробляє мільярди під санкціями, а Заходу все одно

Агресор вщент б'є нас за якістю економічної політики.

Україна: піпеточна допомога + діряві санкції + внутрішній соціалізм/схематоз

У жовтні 2023 р. країна-агресор отримала від продажу нафти $11,3 млрд. доходу. Це рекорд з травня цього року. За наявності цінової стелі Індія купує російську нафту по $72 за барель. За даними Bloomberg, дохід Росії від експорту нафти зараз більший, ніж до гарячої фази війни проти України.

Давайте визначимо ресурси ворога. За даними МВФ, у 2022 р. ВВП Росії становив $2244 млрд. Це на $407,6 млрд більше, ніж у 2021 р. Доходи органів держуправління Росії у 2022 р. становили 34,65% ВВП, або ~$778 млрд. Для порівняння: цей показник 2021 р. був $653 млрд. Тобто у перший рік російської агресії, геноцидної війни, коли Захід нам обіцяв санкції з пекла проти Росії, її державні доходи зросли на $125 млрд. Тобто російський агресор міг вести війну майже повністю ТІЛЬКИ на додаткових доходах держбюджету.

У 2022 р. витрати органів держуправління Росії становили 36% ВВП або ~$808 млрд. Для порівняння, у 2021 р. вони були 34,8% ВВП або $639 млрд. Тобто за 2022 р. держвитрати Росії зросли на $169 млрд. Тобто зростання витрат країни-агресора у 2022 р. на майже на 75% компенсувалося отриманням додаткових доходів.

А тепер подивимося на 2023 рік. ВВП Росії очікується в плюсі на 2,2%. У доларовому вираженні через девальвацію російського рубля ВВП становитиме ~$1,9 — 2 трлн. Доходи органів держуправління (федеральний, місцеві бюджети, фонди) становитимуть ~33% ВВП, або ~$660 млрд, видатки — 36% ВВП, або ~$720 млрд. Так, це менше, ніж 2022 року, але на $81 млрд більше, ніж 2021 року.

Така жорстка правда життя. Ворога не можна недооцінювати. Не можна розраховувати на успіх тих партнерів та їхніх рішень, які є паперовими, формальними, декларативними.

Ось що відбувається з вуглеводнями країни-агресора. Виторг Росії від експорту вуглеводнів у 2022 р. склала $383,7 млрд, тобто більше одного мільярда на день. Це рекордний показник за всю історію сучасної Росії. Це принесло в бюджет ~$350 млрд або ~45% усіх державних доходів. У 2023 р. доходи від вуглеводнів прогнозуються на рівні ~$220 — 250 млрд. Це ~38% доходів органів держуправління. Видобуток нафти в Росії у 2023 р. буде ~527 млн тонн. Це тільки на 2% менше, ніж у 2022 р. Не через санкції, а за домовленістю зі стейкхолдерами ОПЕК. І це в умовах санкцій, очевидної, відкритої, неприхованої геноцидної агресії проти України.

Чистий прибуток рашистських банків у 2023 р. становитиме ~$38 млрд. У плюсі промисловість. Безробіття — менше 3%. Роздріб зростає. Інвестиції в основний капітал — у великому плюсі. Грошові реальні доходи — ~5%, реальна зарплата + ~8% у 2023 році.

Головні покупці російського вугілля — Китай, Індія і Південна Корея.

Головні покупці російської сирої нафти — Китай, Індія, ЄС і Туреччина.

Головні покупці скрапленого природного газу Росії — ЄС, Китай і Японія. Ця позиція російського експорту поза санкціями.

Головні покупці російського скрапленого нафтового газу — Туреччина та ЄС.

Головні покупці російських нафтопродуктів — Туреччина, Китай і Саудівська Аравія.

Головні покупці російського трубопровідного газу — ЄС, Туреччина і Китай. Ця позиція російського експорту поза санкціями.

Саме час прийняти льодовий душ і визнати таке:

1. Давно прогнозований захід і декаданс Заходу де-факто вже відбувся. Він став беззубим, нездатним примусити основних порушників виконувати ухвалювані ними рішення, зокрема, санкції. Він став геополітичним посміховиськом в очах не тільки диктаторів, а й значної частини суспільств і країн із дефектами демократії. У розпал геноцидної війни Росії проти України проводити пишний, з помпою кліматичний саміт, коли британські вчені вже документально підтвердили природний, а не антропогенний характер цього явища — це черговий переконливий доказ неадекватності. Захід перетворив свої ж червоні лінії на клубок ниток, якими в'яже шкарпетки для трансгендерних суб'єктів, які виступають за нульову емісію, обов'язковий глобальний мінімальний податок і ліквідацію приватної власності під виглядом поваги інтересів незліченних стейкхолдерів. У розпал кривавої війни Росії проти України продовжувати торгувати з нею, а Україні надавати піпеточну допомогу — як після цього можна вірити деклараціям G7/ЄС-27 про те, що вони захищають цінності? Дозволяти агресору збагачуватися, переозброюватися, а жертві вимолювати допомогу і зброю — і після цього заявляти про відкриття переговорів щодо вступу до ЄС?
2. Ціннісна політика у світі померла. Її немає. Realpolitik рулить, сурмить і рубає. Сучасні релігії перетворилися на мережеві організації з просування соціалістичних наративів. Свобода, справедливість, власність для них стали порожніми звуками. У світі, крім рідкісних осередків, не залишилося мереж, організацій, структур, які б системно, науково обґрунтовано підтримували культурні, світоглядні основи Заходу.
3. НАТО і система трансатлантичної безпеки переживає екзистенціальну кризу, найглибшу з часу поразки Америки у В'єтнамській війні. Її ніби приголубили, пом'якшили, прикрасили рюшечками. Воювати з реальними ворогами розучилися. Виробляти в потрібній кількості зброю і військові товари для реальної війни розучилися. Деклараціями, засіданнями, постановами нацизм, рашизм, тероризм і тоталітаризм не переможеш.
4. ООН, ОБСЄ, інші організації, створені для гарантування миру, безпеки та розвитку, перетворилися на річ у собі, для VIP-розпорядників і споживачів чужого. Їхня наявність/відсутність не впливає ні на війни, що реально тривають, ні на поведінку агресорів/терористів.
5. VIP-розпорядники чужого Заходу (G-7/ЄС) всупереч волі й бажанню більшості своїх суспільств надати Україні всебічну реальну підтримку, включно з військовою, провалили обіцянку, забалакали, прозасідалися, реально не пішли на значущу ревізію своїх бюджетних пріоритетів.
6. Російська мережа м'якої сили (інформація, агенти, агенти впливу, корисні ідіоти, партнери по бізнесу, постачальники чого завгодно) залишається на Заході без належної уваги й оцінки. Майже за два роки "гарячої" фази війни — рашисти суттєво активізувалися, розраховуючи на поширення токсичності від загнивання самого Заходу. Росія на пару з Китаєм, безумовно, руйнують Захід зсередини найвитонченішими операціями.
7. Пряники для України у вигляді вступу до НАТО і ЄС у неозорому майбутньому в контексті реальних дій Заходу щодо України і Росії є не пряниками, а форменим знущанням. Ще більш цинічним і аморальним, ніж Будапештський меморандум. Мовляв, ви там як-небудь, чимось воюйте, нас від нацистського ворога захищайте, а ми будемо вас змушувати змінювати закони про рибальство, домашніх тварин і стандарти фруктів/овочів. Ви якось ракети/дрони робіть/купуйте, а ми вас зеленої металургії, корпоративному управлінню вчити будемо.
8. Україні терміново потрібен новий формат відносин із реальними партнерами і союзниками. Бюрократи тільки підливають олію у вогонь наших конфліктів/суперечностей із тими, хто реально хотів і ще хоче нам допомогти. Політики тільки вбудовують нас у свої внутрішні порядки денні. Тому прямі зв'язки і контакти з великими корпораціями, фінансовими структурами, багатими людьми, проведення з ними перемовин, щодо їхніх майбутніх інтересів в Україні в обмін на військову і фінансову допомогу зараз — ось що треба робити, а не витрачати час/енергію на вимолювання допомоги на Рамштайнах, інвестиційних форумах а-ля Лугано.
9. Україні терміново потрібно змінювати свою економіку, ставлення до Підприємця. Це ж абсурд, коли нацистська Росія зберегла у себе набагато більше ринкових відносин, ніж демократична Україна з держвитратами під 70% ВВП, дефіцитом бюджету під 25% ВВП і тотальним одержавленням економічної діяльності. Українська податкова, митна служби, регуляторні та контрольні органи зробили для руйнування іміджу країни, для ерозії довіри до країни більше, ніж інформаційні спецоперації ворога. Ба більше, вони ж продовжують гальмувати країну, відштовхувати інвесторів і охолоджувати гаряче бажання волонтерів з усього світу нам допомагати.
10. У світлі зростального тиску на нас ззовні від наших партнерів/союзників (ось такі вони в нас) Україні терміново потрібен чесний, відвертий діалог влади і суспільства, влади і бізнесу щодо спільного вироблення плану дій до перемоги. Поодинці, уроздріб ми не переможемо. Пора визнати власні помилки і провали, сформувати нову команду для безпрецедентно складних завдань — і вперед, до перемоги над ворогом. Ні, не шапкозакиданням. Не понтами і хвастощами, а розумом, холодним розрахунком і якістю діалогу з партнерами і союзниками. Всередині країни і за кордоном.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело