Без перемоги над Росією Україну не приймуть до НАТО. Що мав на увазі Байден, говорячи про кінець війни
Умовою вступу України до НАТО президент США Байден назвав перемогу України у війні. Але що він мав на увазі під перемогою — ставить риторичне запитання блогер Роман Комиза — і як це все має спрацювати в реальності?
Отже, що мав на увазі Байден, сказавши: "НАТО буде в майбутньому України", відповідаючи на запитання про те, за яких умов США готові підтримати ініціативу запрошення України до членів НАТО?
Байден:
"НАТО буде в майбутньому України. З цим немає жодних питань. Але, як ми сказали у Вільнюсі, Україна стане членом НАТО, коли всі союзники погодяться і будуть виконані умови. Але зараз нам потрібно переконатися, що вони виграють війну".
Чи слід розуміти це (варіант 1) як три самостійні умови, де:
а) згода всіх членів НАТО;
б) виконання Україною умов вступу до НАТО;
в) перемога України у війні?
Або це інше (варіант 2), де йдеться, по суті, про два давно всім відомі пункти, тобто тільки (а) і (б), але водночас розв'язання питання за цими двома пунктами не може бути досягнуте (а, грубо кажучи, до них навіть ніхто не збирається братися) доти, доки "Україна не виграє війну"? Ось коли виграє (якщо виграє), тоді й видно буде...
Або ж насправді малося на увазі щось третє (варіант 3), коли немає жодних пунктів (а) і (б)... а точніше, вони є, але як чиста формальність, а головний і єдиний пункт — це факт і момент того, коли Україна "виграє війну"?
Не буду гадати, який із варіантів мав на увазі Байден — за своєї зовнішньої схожості вони дуже різні — але, очевидно, що наразі (!) ключовим питанням щодо членства України в НАТО (виходячи зі сказаного) є перемога України у війні. Не абстрактний "кінець війни", не зупинка бойових дій у результаті якоїсь мирної угоди, а саме "перемога".
Це дуже важливе питання, яке не розкриває позицію США щодо того, що саме вкладається в поняття перемоги в цьому конкретному випадку, але чудово ілюструє позицію щодо неможливості повноцінного членства України в НАТО, в тому сенсі, в якому на її суверенну територію (у міжнародно визнаних на цей момент кордонах!) поширюватимуться положення 5-ї статті Статуту НАТО, що унеможливлює вступ до НАТО "по шматках", а саме:
- До фактичного припинення війни (читай — бойових дій на території України, якщо дуже грубо) — інакше це не "перемога", а війна, що триває.
- До взяття під повний військово-політичний контроль України всієї її суверенної території (включно з Кримом, Донбасом і всім тим, що РФ "записала" у своїй конституції як нібито "своє") — інакше це не "перемога", а очевидна поразка, завуальована під прикриттям якихось мирних угод постійного або тимчасового характеру.
- До остаточного зняття питання про можливості нової великомасштабної агресії з боку РФ у короткостроковій і середньостроковій перспективі (за сукупними ознаками як зовнішньої і внутрішньої політики РФ, так і її військового й економічного потенціалу) — інакше це не "перемога", а відкладена війна, в яку, в такому разі, неминуче втягнеться НАТО, чого воно робити (причому одноголосно!) як не збиралося, так і не збирається, що абсолютно очевидно.
Тобто, з одного боку, хороша новина в тому, що Байден, і взагалі офіційні особи в американській адміністрації стали частіше говорити про "перемогу", а не про "не поразку" України. Але погана новина — без перемоги не буде повноцінного членства в НАТО, хоча сама перемога водночас залежить не тільки і не стільки від зусиль України, скільки від ступеня вкладеності в результат союзників з НАТО, які повноцінно вкладатися в це, м'яко кажучи, не поспішають. Притому що, з позиції влади РФ (як вона це заявляла неодноразово), вона воює не з Україною, а з НАТО... і не проти України взагалі, а проти того, щоб Україна вступала до НАТО... бо загрозу вбачає не в Україні, а в НАТО, ну, й т. д...
То що мав на увазі Байден?..
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.