Мобілізація за жеребом. Чи можна використати в Україні старий американський досвід
У самій ідеї мобілізації закладено конфлікт між справедливістю та ефективністю, зазначає економіст Тимофій Мілованов. Навіть такий її демократичний спосіб, як лотерея, що застосовувалася в США, не могла цей конфлікт усунути.
Є конфлікт між справедливістю мобілізації та її ефективністю.
Я почав вивчати досвід мобілізації інших країн під час війни. Мене вразив підхід США. Довгий час у 20-му столітті вони вирішували, хто буде мобілізований, через лотерею. Публічно, прозоро, витягувались номери дня і місяця народження. Всі, хто народився в той день певного віку, мобілізовувались. Так було в світові війни. Під час В'єтнаму механізм був складніший, але теж, кого мобілізовувати, обирали просто, прозоро і випадково.
Лотерея — це справедливий механізм, на думку людей в той час, бо всі були рівні.
Але він вважався неефективним, бо таким чином могли мобілізувати, наприклад, ключового вченого або інженера, який розробляв важливу зброю. Тоді від мобілізації цієї людини було б більше шкоди, ніж користі. Тому мав би бути також якийсь простий і зрозумілий механізм, як можна було забронюватись. В США в Першу світову робили таке — якщо тебе мобілізовували, можна було:
- а) відкупитись, заплативши 300 доларів, що було великою сумою на той час, а в сьогоднішніх доларах це — 9-10 тис. доларів, або
- б) знайти когось замість себе.
Тобто багаті могли не піти, але мали сплатити державі, а за ключових людей для економіки чи оборонки потрібно було знайти заміну. Самим цим людям або їх працедавцям.
Я не впевнений, що механізм відкупитись чи знайти за себе заміну працював би сьогодні в Україні. Суспільство вважало б його несправедливим. Правда, є багато історій корупції, коли люди відкупаються від мобілізації — тому, як часто буває в житті, на практиці механізм працює, хоч і незаконний.
Ця історія США показує, що є конфлікт між справедливістю та ефективністю. Ефективність вимагає залишати заброньованими тих, хто важливі для економіки. Виміряти це складно, але це може бути рівень доходу, податків, або просто ціна, яку готова заплатити людина. Можна і більш складні механізми бронювання — визначення критичних підприємств і критичних співробітників, але чим складніший механізм, тим більше питань про справедливість цього механізму та можливостей для зловживань. Тому бажано, щоб все було просто і дуже прозоро.
А справедливість вимагає, щоб всі були рівні і могли бути мобілізовані з однаковою ймовірністю і за однаковими правилами, від людей в селах до людей на Печерську, від безробітних до мільярдерів, від людей, які супер важливі для економіки та конкретно оборонного комплексу — до людей, які не створюють нічого в економіці.
Немає правильного рішення. Це питання політичне, яке мають вирішити політики з урахуванням настроїв суспільства. Всіх задовільнити неможливо. І доведеться щось принести у жертву — або справедливість, або ефективність, або і те, і друге.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.