Іран використовує слабкість Байдена. Що демонструють і до чого ведуть удари США по хуситах у Ємені
Президент США Джо Байден опинився на непростому роздоріжжі, констатує журналіст Орест Сохар. Політичні противники-республіканці штовхають його до загострення з Іраком, але до повноцінної війни США не готові — тому "розминаються" на хуситах.
Політичні конкуренти спонукають Байдена погратися в "домінування" та напасти на Іран. Він пробує обмежитися хуситами.
Рупори республіканців США вважають, що президенту слід змінити стратегію і перейти від "контролю ескалації" [в Україні] до "домінування ескалації" [на Близькому Сході]. Тобто, нарешті почати воювати по-справжньому.
США і Британія вдарили по об'єктах Північного Ємену, де, власне, і базуються оті іранські посіпаки. Атака вийшла такою собі: щоб розтрощити хуситів начисто, Заходу слід провести повномасштабну сухопутну операцію, на яку сил в цьому регіоні немає. А нинішні удари навряд чи щось змінять.
Вашингтон і Лондон кажуть, що атака — відповідь хуситам, які атакують в Червоному морі кораблі, що прямують до Ізраїлю, або належать ізраїльтянам.
Тероризм хуситів — один з елементів впливу проксі-сил Ірану на Ізраїль (проксі — це військові формування, які діють в інтересах іншої держави, в нашому випадку — Ірану, але не є її офіційними військами). Аятоли вимагають припинення вогню в Секторі Гази. Іран та інші ісламські країни тиснуть на Захід, щоб той — зі свого боку — вплинув на Ізраїль. Однак США — проти, оскільки зупинка війни без розгрому ХАМАС сприйматиметься як перемога проіранського блоку.
Іран і його проксі вже давно відчувають цю американську нерішучість у застосуванні сили. Мляві обговорення Пентагону, завдавати чи ні ударів по терористах, витік інформації в британській пресі про початок операції дозволили хуситам та Ірану вивести свої ключові арсенали та угрупування із зони ризику.
Стратегія Ірану будується на використанні проксі-партнерів для стримування ворогів. Тегеран використовуватиме єменських бунтівників до останнього, не ризикуючи відкрито власними силами, прямий конфлікт з американцями дестабілізує його режим.
Іран затіяв асиметричну війну, поставивши на затяжну конфронтацію низьку інтенсивність — через так звану "Вісь опору" — неофіційну мережу з десятка бойових партнерів по всьому Близькому Сходу, — The Spectator.
Президенту Байдену слід вдіяти щось незвичайне, щоб вивести іранську систему зі стану самовдоволення, — констатує прореспубліканський Fox News. — США та союзникам доведеться завдавати ударів по важливих для Ірану цілях: воєнних базах та командирах.
Та Байдену складнувато змінити ситуацію: американський флот у Перській затоці уразливий перед ударами іранської армії, а відповідь американської авіації по Ірану навряд чи зможе завдати йому критичної шкоди. А сухопутної армії для вторгнення в Іран у США в регіоні немає.
Тоді як республіканці не вгамовуються. На їх думку, Іран — не Росія, т.зв. контроль ескалації спрацював у російсько-українському конфлікті, але є помилковою стратегією для Ірану. Якщо Росія здатна знищити Сполучені Штати, то Іран такої можливості не має. На відміну від ядерного арсеналу Москви, що налічує майже 6 000 боєголовок і є найбільшим у світі, Іран, за офіційними даними, досі не має життєздатної ядерної зброї.
Не виключено, що плани "перевернути шахову дошку" (атакувати США) в Ірану справді є. Однак приводом для цього не стане обстріл Ємену, знадобиться щось серйозніше, також повинні дозріти додаткові умови. Відтак, у Байдена немає виходу і пора змінити стратегію — від контролю ескалації до домінування в ескалації, — Fox News.
Насправді Іран уже перебуває у стані проксі-війни з Америкою і загрожує дестабілізувати світ. Достатньо нагадати, що хуситам вдалося дуже відчутно задерти світові нафтові цінники. Не виключено, що Іран завдасть удару, наприклад, по американському флоту і військових базах у Перській затоці. І/або спонукає ліванську "Хезболлу" відкрити другий фронт проти Ізраїлю.
Єдиний спосіб стримати Іран — продемонструвати зарозумілим аятолам реальну загрозу прямої конфронтації з американцями. Та це означатиме оголення інших гарячих точок, насамперед України, розпорошення зусиль та ресурсів. Та схоже, оте "ескалаційне домінування" — єдиний варіант показати "вісі зла", що їх час не настав.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.