Розділи
Матеріали

Миролюбність людожера. Як слід розуміти слова Росії про готовність закінчити війну

Заява міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про готовність до мирної угоди нічого не варта, попереджає аналітик Олексій Копитько. Усе це ми вже могли спостерігати на прикладі горезвісного Мінська-2

Фото: Коммерсантъ | Практика показала — слова Лаврова нічого не варті

Міжнародні новини останніх днів підбурюють написати серію постів з епіграфом класика: "Це ж уже було!".

Накладається маса всього. 10 років російської агресії. 9 років "Мінська-2". Два роки повномасштабного вторгнення. Плюс ювілейний саміт НАТО на горизонті.

Почнемо з акцентованої заяви Лаврова про нібито готовність шукати політико-дипломатичне рішення, якщо будуть враховані "реалії на землі" (тобто окуповані території офіційно перейдуть Росії).

Ця розмова про готовність до переговорів — традиційна обманка РФ, щоб роз'єднати тих, хто підтримує Україну.

Бо це ж уже було. Називалося воно "Мінськ-2".

Я трохи спостерігав за "мінським процесом" у 2020 — на початку 2022 року (особливо — у період Мінреінтеграції/ТКГ). Тож маю що нагадати.

Не буду давати оцінку самому факту "Мінська-2" — у фб усіх аспектів торкнутися неможливо. Плюс будь-яка оцінка — це образа почуттів тієї чи іншої групи політичних віруючих, що зараз відведе від суті.

Суть:

  • "Мінськ-2" був порушений Росією прямо в момент досягнення домовленостей (питання Дебальцевого та ін.);
  • "Мінськ-2" систематично порушувала РФ під час діалогу (Кремль намагався вдавати, що це домовленості між Україною і "Л/ДНР", хоча було чітко написано, що ТКГ — це Україна, Росія і посередник — ОБСЄ, а сам "мінський процес" — це логістичний майданчик "нормандського формату": Україна, Росія, Німеччина, Франція);
  • "Мінськ-2" формально в односторонньому порядку був завершений тією ж Росією.
Мінські переговори — так це було
Фото: Getty Images

Оскільки це були кабальні для України домовленості, абсолютно нормально, що наша країна шукала найменш руйнівний спосіб підійти до цього питання. Тим паче, що тексти документів містили безліч розбіжностей.

У Кремлі розглядали "Мінськ-2" як торпеду проти української державності та як спосіб виключити Крим із дискусій. Інтереси Донецька/Луганська в Кремлі не враховували від слова зовсім.

Західні посередники вдавали, що не розуміють російського задуму, і вимагали від України виконання того, чого навіть технічно було виконати не можна (так було складено текст "Мінського протоколу" і "Комплексу заходів" щодо його виконання). Не кажучи вже про можливі політичні наслідки. Тобто, прямо пропонували капітулювати.

Потім ці лідери з різним ступенем завзяття і щирості посипали голову попелом. Частина навіть зараз не покаялася, але колишній пафос розгубила.

Питання переговорів з РФ (неважливо про що) — це питання гарантій виконання домовленостей. Це питання примусу.

У Європі та США вже досить багато людей прийняли, що переговори з Кремлем без гарантій виконання — лише спосіб дати Москві перепочинок і дозволити накопичити ресурси для нових актів агресії. А оскільки ні про яке покарання агресора в принципі не йтиметься — це ідеальне підбурювання до нових війн.

Діалог про гарантії не стоїть на місці, але всі бачать, як лихоманить систему колективної безпеки демократичних країн (НАТО і споріднені структури) через вибори у США. Тому Москва і мусолить слово "переговори", щоб приманити діячів, готових вчепитися за ілюзію визначеності.

Якщо фанати діалогу з Москвою знову попадуться на цю вудку, наслідки будуть для всього світу. Бо всі, хто має очі, бачать: політики, які живуть виборчими циклами, бояться проявляти волю, нездатні робити висновки й ефективно діяти на довгому відрізку. Навіть найбільш масова ядерна бомбочка важить більше, ніж усі слова всіх найвеличніших "гарантів". І взаємодіяти простіше з людьми, які в демократичні ігри не грають, а рухаються до поставленої мети. Дуже спокусливо.

Обійдеться набагато дорожче з цим усім розбиратися.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело