Путин проигрывает экономическую войну. Почему падение промышленности важнее, чем захват Авдеевки
Путін програє економічну війну та не виграє "військову війну" досить швидко, щоб компенсувати це, стверджує економічний оглядач Амбруаз Еванс-Прічард у колонці для The Telegraph. Падіння Авдіївки в цьому сенсі нічого не змінює.
У Росії "гаряча" військова економіка. Витрати на оборону в усіх формах потроїлися після вторгнення в Україну та наближаються до 8% національного виробництва, що приблизно відповідає тому, що було за Радянського Союзу.
Військове кейнсіанство прикрашає цифри ВВП, які ніде не надійні, але особливо марні в Росії, де даними маніпулюють.
За оцінками, 800 000 молодих і найталановитіших людей покинули країну. Ще 300 тисяч були вбиті або покалічені в м'ясорубці війни. Мережа мобілізації продовжує розширюватися в суспільстві, яке вже стикається з демографічною кризою.
Однак алхімія статистики перетворила Росію на макросуперзірку Європи. Міжнародний валютний фонд запланував зростання на рівні 3% у 2023 році та 2,6% у 2024 році. "Наша економіка, на відміну від інших, зростає та стала найбільшою в Європі", — заявив Володимир Путін на форумі "Все для перемоги" в Тулі.
Ця позірна стійкість збентежила багатьох, що призвело до всепроникного почуття розпачу на Мюнхенській конференції з безпеки в минулі вихідні.
Насправді Путін програє економічну війну та не виграє "військову війну" досить швидко, щоб компенсувати це. Падіння Авдіївського виступу нічого не змінює. Путін витрачає свої армії та дві третини своїх танків на мікроскопічні просування.
"Межі зростання вже досягнуто, — сказав професор Павло Баєв із Інституту дослідження світу в Осло. — Промислове виробництво стагнує. Російський енергетичний сектор страждає від зниження доходів і затримки проєктів. Лазівки в санкціях закриваються".
Дані Росстату показують, що минулого літа бум переозброєння застопорився, зупинившись на рівнях, далеких від тих, що були б необхідними Кремлю, щоб перевершити хоча б частину технологічної могутності Заходу.
"Україна не є історією успіху Путіна. Ми не повинні вселяти собі ілюзію, що наш союз ось-ось завалиться", — заявив незворушний прем'єр Норвегії Йонас Гар Стере.
Показники ВВП Росії — це відволікальний маневр. Брак робочої сили й обмеженість потужностей призвели до перегріву економіки, унаслідок чого процентні ставки зросли до 16%, тоді як те, що залишилося від споживчої економіки, атрофується. Із початку війни ліквідні активи Фонду національного добробуту впали з 6,6% до 2,7% ВВП.
Глава МВФ Крісталіна Георгієва, яка виросла за комунізму в Болгарії, заявила, що ця деформована економіка дедалі більше схожа на радянську систему, дисфункціональну та крихку за фасадом. "Насправді я думаю, що на російську економіку чекають дуже важкі часи", — сказала вона.
Три з п'яти найпопулярніших статей у російській версії "Moscow Times" минулої п'ятниці були про дефіцит. Один із авторів процитував Mobius Technologies та інші компанії, які завертають увагу на гостру нестачу запасних частин для жорстких дисків, контролерів, материнських плат і систем зберігання даних.
Ресурс запчастин, створений до початку війни, вичерпано. Деталі для комплектування продаються за позамежними цінами.
Друга історія була про брак двигунів для суднобудування. У третій ішлося про "порожні полиці" в супермаркетах, почасти через те, що турецькі та китайські банки блокують платежі з Росії.
У статті "Ведомостей" цитуються російські бізнесмени, які нарікають на те, що вони більше не можуть здійснювати транзакції в юанях через китайські банки, включно з державними банками "великої четвірки", через суворі перевірки з метою дотримання санкцій США.
Платежі були зупинені незалежно від того, були вони в доларах чи ні, і навіть за умови використання російської системи SPFS і китайської системи CIPS, покликаної обійти західний контроль над системою SWIFT. Китайсько-російський договір про "дружбу без кордонів" насправді має межі.
Банки Дубая закривають рахунки росіян із непрозорими джерелами фінансування, побоюючись довгої руки Мінфіну США.
ЄС розробляє плани введення санкцій проти компаній у Китаї, Індії, Туреччині, Шрі-Лінці, Сербії, Таїланді й Казахстані за допомогу Кремлю в обході обмежень на технології подвійного призначення.
Росія знайде способи обійти ці обмеження. Але вона не може легко переключитися на напівпровідники з Китаю, оскільки її системи налаштовані на американські чипи, які доводиться купувати з високою націнкою на чорному ринку.
Доходи від нафти, газу та вугілля, як і раніше, надходять, але суми скромні. Вони впали із $40 млрд (32 млрд фунтів стерлінгів) на місяць на початку 2022 року до $23 млрд в січні цього року. Цього недостатньо, щоб покрити зростання бюджету на 65% за останній рік.
Кремль шукає кошти, запроваджує військову надбавку для вугільної промисловості й складає список із 30 державних компаній для приватизації.
Індія та Китай купують російську нафту, але не за ціною світового ринку. Міжнародне енергетичне агентство повідомляє, що нафту марки Urals продають за ціною 66 доларів за барель, що вище за обмеження G7 у 60 доларів, але з 20-ві дсотковою знижкою до ціни Brent.
Петля на тіньовому флоті Путіна затягується. Міністерство фінансів США притягнуло до відповідальності 50 танкерів за порушення ліміту. Bloomberg повідомляє, що половина суден ще не наважилася залишити порти, а 14 танкерів, що перевозять сиру нафту в Індію, застрягли на якорі.
Стрибок цін на нафту ще може врятувати Кремль, але МЕА щойно знизило свій прогноз світового попиту на нафту третій місяць поспіль. Зростання постачань сланцевої нафти в США продовжують компенсувати скорочення видобутку ОПЕК.
Ніщо з цього не змінює того факту, що Росія може виробляти достатньо артилерійських снарядів, щоб обрушувати на Україну 3000 штук за день — за допомогою Північної Кореї, — тоді як Захід не може цього зробити й виснажив більшу частину своїх запасів.
"Війни виграють за допомогою зброї, а Захід не виробляє її в достатній кількості", — сказав сенатор-республіканець Дж. Д. Венс, викладаючи "точку зору Трампа" в Мюнхені.
Україна щомісяця використовує більше ракет Patriot, ніж США виробляють за рік, і є п'ятирічний план замовлень. Те саме стосується й 155-мм артилерійських снарядів.
"Ми не виробляємо достатньо боєприпасів, щоб підтримати війну в Східній Європі, війну на Близькому Сході й, можливо, непередбачений інцидент у Східній Азії. США фундаментально обмежені", — сказав Венс.
Він викрив риторичну балаканину європейців. Вони говорять про екзистенціальну загрозу, але водночас щосили намагаються досягти мінімалістської оборонної мети у 2% ВВП. Європа вважала, що передачі старих запасів зброї задешево та повільними темпами буде достатньо. Вона не мобілізувала свою військово-промислову базу протягом цілих двох років, попри те, що війна вже стала тіньовою Третьою світовою з автократіями.
Але пан Венс скочується до самообману або ухилення та підтверджує те, на що чекає адміністрація Трампа. "Я думаю, що в Росії є стимул сісти за стіл переговорів просто зараз... Це закінчиться мирною угодою", — сказав він. Він має на увазі, що Путін повинен отримати чотири анексовані області, які він поки що не контролює.
У містера Венса перевернута логіка. У Путіна немає стимулу говорити, поки він думає, що зможе пережити малодушний Захід.
Ба більше, якщо, як каже сенатор, важливішим імперативом є боротьба із Сі Цзіньпіном, то перша критична лінія оборони розташована на річці Дніпро.
Військовий гуру Франсуа Гейсбург заявив, що це була найдепресивніша Мюнхенська конференція за останні 60 років. Можна сказати, що від неї пахло 1938 роком.
Безсумнівно, маятник військової психології останнім часом хитнувся на користь Путіна — і він старанно пропагує наратив про непереможну Росію, але насправді він не здійснив великого прориву, і ніхто не має бути обдуреним його фантазіями про ВВП.
Росія невідворотно рухається до економічного виснаження. Для Заходу було б величезною помилкою втратити самовладання зараз.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.