Путін боїться — тому програє. Що має зробити Захід для України в критичний момент війни
Прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак у колонці для Times дивується стійкості українців. Він упевнений: такий народ обов'язково переможе, якщо не втратить військову підтримку Заходу.
В один із днів минулого місяця я зупинився на чашку чаю в галасливій маленькій кав'ярні — улюбленому місці молодих людей із собаками, які рятуються від холоду. Це могло бути будь-яке європейське місто, але це був Київ, і тижнем раніше будівлю розбомбили. Жителі були змушені покинути будинок. Кафе зачинилося. І все ж лише кілька днів потому ми були там. Щоб повірити в стійкість українського народу, потрібно побачити її.
Ця стійкість проявилася в самому президенті Зеленському; в членах українського парламенту, які подякували Великій Британії за підтримку; в поранених солдатах, яких я відвідав у шпиталі; у групі жінок, яких я зустрів, — вони втратили свої сім'ї й домівки, але все ж таки залишилися незломленими; у змучених лікарях і співробітниках служб екстреного реагування; у звичайних людях, які роблять незвичайні речі, просто щоб прожити своє життя.
І це проявляється зараз, коли ми переживаємо похмуру річницю вторгнення.
Два роки по тому після повномасштабного вторгнення Росії в Україну — і десять років відтоді, як вона захопила Крим, — ми повинні замислитися над цими роками жаху та страждань, пообіцяти, що за ці злочини буде справедлива відплата, і заявити голосніше, ніж будь-коли, що ми підтримуємо Україну, зараз і завжди.
Путін думав, що зможе захопити Україну за кілька днів. Натомість він показав силу українського народу і свою власну слабкість. Ганебним убивством Олексія Навального він ще раз довiв свою слабкість і продемонстрував світові своє справжнє обличчя — начебто сильної людини, але яку непокоїть непокора, навіть коли вона йде з-за ґрат арктичної колонії, яка вбачає загрозу в громадянах, що покладають квіти до громадських пам'ятників.
Це розкриває фундаментальну істину: хоча Путін може вбивати окремих людей і руйнувати будівлі, він ніколи не зможе перемогти волю вільних людей. Саме тому Україна переможе в боротьбі за суверенітет і безпеку.
Здається, стало модно заявляти, що Україні так чи інакше судилося програти. Але це просто неправильно.
Подивіться, чого домоглася Україна за нашої підтримки. Вона відбила половину території, яку Росія відвоювала два роки тому. Близько половини довоєнного військового потенціалу Росії знищено. Майже чверть Чорноморського флоту виведено з ладу, що дало змогу Україні знову відкрити свої порти.
Так, ми повинні бути реалістами. Але ми ніколи не повинні підтримувати поразництво, яке служить тільки цілям Путіна.
Ситуація на полі бою стає дедалі жорсткішою. Втрата Авдіївки, де воювали деякі з поранених солдатів, яких я зустрів, стала гірким ударом.
Тому ми повинні протистояти цій суворій реальності, а потім змінити її. Це було моє послання моїм колегам-лідерам G7, коли ми розмовляли вчора.
Велика Британія надала найбільший наразі пакет військової підтримки Україні. Ми підписали новаторську десятирічну двосторонню угоду про безпеку. Ми навчили понад 30 000 українських військовослужбовців, надали їм основні бойові танки, ракети великої дальності й багато іншого.
Ми були першими, хто надав цю зброю, і ми були б готові бути останніми, але правда в тому, що багато країн продовжують об'єднуватися на боці України.
Німеччина та Франція підписали власні угоди про безпеку. ЄС погодив новий пакет підтримки. Канада, Японія та багато інших країн активізуються. І США очолили цей шлях. Ми ніколи не повинні недооцінювати те, що Америка зробила для України та євроатлантичної безпеки. Я закликаю її продовжувати цю підтримку, і я впевнений, що вона це зробить.
Тому що ми знаємо, що якщо Путін переможе в Україні, сама основа заснованого на правилах порядку буде поставлена під сумнів. Ось чому путінська Росія продовжує становити найбільшу загрозу глобальній безпеці, з якою ми стикаємося сьогодні.
Тому ми повинні бути сміливішими з нашою військовою підтримкою, надаючи Україні більше зброї дальньої дії, більше дронів і більше боєприпасів.
Ми маємо бути сміливішими, завдаючи ударів по російській воєнній економіці. Наші колективні санкції позбавили Росію 400 мільярдів доларів (315 мільярдів фунтів стерлінгів) — це еквівалентно фінансуванню вторгнення протягом чотирьох років.
Ідучи далі, ми можемо похитнути віру Путіна в те, що він може просто перечекати нас. Ось чому ми оголосили про нові санкції щодо російської енергетики.
І ми повинні бути сміливішими в захопленні сотень мільярдів заморожених російських активів.
Почнемо з того, що мільярди відсотків, які збирають ці активи, відправимо в Україну. А потім разом із G7 ми маємо знайти законні способи конфіскувати самі активи та переправити ці кошти в Україну.
Якою даниною це було б боротьбі Олексія Навального за те, щоб притягнути російську державу до відповідальності за свої дії.
Нарешті, ми повинні сміливіше розвивати нашу власну оборонну промисловість.
Наш колективний ВВП перевершує Росію в співвідношенні 25 до одного. Наші витрати на оборону перевершують їх у співвідношенні 15 до одного. Настав час нам оцінити цю силу.
Оборонне виробництво набирає обертів у Великій Британії та по всій Європі. Десять років тому лише троє членів НАТО виконали завдання з витрачання двох відсотків ВВП на оборону, а цьогоріч їх буде 18. Тягар розподіляється, і Велика Британія відіграє провідну роль.
Ця війна ставить фундаментальне питання про те, чи готовий Захід зробити все необхідне для захисту свободи й безпеки в Європі та за її межами.
Це запитання ставили й раніше, і ми завжди відповідали ствердно.
Заради України, заради свободи й заради нашої власної безпеки — я сповнений рішучості, що такою ж буде наша відповідь і сьогодні.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.