Російський прапор над Булонським лісом. Як Україна може протистояти культурній експансії РФ

Поки десятки тисяч фахівців із Близького Сходу ламають списи "що ж це було", невеличкий сюжет вихідного дня на тему, як із нами воює Росія.

Свіже інтерв'ю одного з найкваліфікованіших і найнебезпечніших (за фактом) ворогів України — директора Ермітажу Михайла Піотровського — повною мірою розкриває рівень війни, на якому Україна не просто програє, а куди взагалі нечасто піднімається, щоб захистити свої інтереси.

Для розуміння. Річний бюджет Ермітажу — 5 млрд рублів, з яких 3 млрд — це фінансування від держави (близько $32 млн).

Разом: вартість на рік (!) такої зброї, як Ермітаж — 10 танків Т-90. У нас модно вираховувати вартість російських ракетно-дронових атак. Річний бюджет Ермітажу — це 3-10 ракет, залежно від типу.

Як працює

Піотровський: "...Ось ми робили ці знамениті виставки колекцій Щукіна і Морозова, які продзвеніли на весь Париж (2016 і 2021 рр. — "Ведомости"). І знову ж таки, було тоді питання, навіщо ми веземо кудись свої скарби. А ми не просто показали всій Франції, що в нас є речі, — показали, що наші мудрі торговці оцінили ф'ючерс, купували те, що зросте в ціні. І таким чином вони, завдяки своїм вкладенням, створили все нове французьке мистецтво. Це було одкровення, це було дуже важливо. І коли вже стався лютий [2022 р.], а виставка ще залишалася [в Парижі], я казав — це російський прапор над Булонським лісом. І так це було, і так це сприймалося, хоча не всім це подобалося...".

Також він розкриває нюанси потокової взаємодії:

• наукові контакти із Заходом залишаються, на індивідуальному рівні і без випинання все триває. Тобто, все це працює проти нас просто зараз, а щойно намітиться послаблення санкцій — буде вибух російської присутності в публічному полі;
• Ермітаж відкриває "куточки" музею в цільових країнах. Наприклад, є момент політичних непорозумінь із Вірменією — Ермітаж створює "куточок" у музеї Еребуні в Єревані. Гачок, на який можна нанизувати зв'язки;
• Ермітаж та інші топові російські музеї імітують присутність у світовому контексті — створюють паралельні виставки. Наприклад, "...в Оксфорді роблять величезну виставку фламандських малюнків. У нас — і ми, і ДМОМ ім. Пушкіна — робимо паралельно величезну виставку фламандського живопису, що показує, як ми можемо тільки з російських колекцій робити принципово цікаві, насичені змістом експозиції...". Такі виставки є з Німеччиною, з Китаєм (багато) тощо. Це неминуче заграється в інфополі цільових країн із сигналом: буде краще, якщо повернути РФ;
• Ермітаж активно йде в цифру, щоб обійти санкції. У цій сфері розвиваються контакти з високотехнологічними компаніями. Згадані були, зокрема, південнокорейські;
• партнерами Ермітажу в розгортанні мережевих проєктів на землі є... "Росатом" (!), "Роснефть" та інші підсанкційні монстри.

І тому подібне.

Сам Піотровський, а також багато російських музейників — це воєнні злочинці, без натяжок. Вони не тільки підтримують і виправдовують агресивну війну — вони беруть участь у розграбуванні українських музеїв на окупованих територіях. Це офіційно є частиною російської окупаційної політики і практики.

Піотровський відкритим текстом каже: просування імперського дискурсу всередині РФ і за кордоном — один із пріоритетів Ермітажу (другий — це "діалог культур", де за допомогою Ермітажу РФ може говорити із Заходом, і зі Сходом).

Російська імперія (потім СРСР і РФ) триста років інвестували в цю універсальну зброю. Як будь-який імперський музей, Ермітаж значною мірою є результатом грабежу колоній/периферії (особливо України).

Але саме це і робить його природними союзниками найкращі музеї Європи, бо їхня велич формувалася так само. І багато хто виходить з того, що "конфлікт" колись же закінчиться, тож навіщо сваритися з впливовими людьми, у яких на руці "Росатом" із "Роснефтью"?

З урахуванням усього цього, вибити у Кремля таку зброю неймовірно складно.

Симетричними діями — неможливо.

А працює воно на тому рівні, де живуть мешканці "центрів ухвалення рішень". З огляду на це, виникає "скляна стеля", у яку ми впираємося (її вдавалося пробивати навесні-влітку 2022 року завдяки зверненню лідерів України напряму до суспільств різних країн, але цей краник системно прикручували і прикрутили).

Однак навіть у цих умовах — маса ніш, про деталі яких я промовчу.

Найважливіше, що треба усвідомити: 500 метрів переукладання бруківки — це річний "бюджет розвитку" будь-якого з найкращих українських музеїв, які можуть в окремо взятій країні врівноважити або навіть перевернути сприйняття України.

Відмовка, що не все можна витрачати на прямі військові витрати, тут не працює — це невійськові витрати. Але де-факто — інвестиції в оборону. Особливо — на довгому відрізку.

Тут є лобові паралелі. Навесні 2022 року Міноборони тягло артилерійські боєприпаси звідусіль. Але частина ресурсу була спрямована на виробництво з постачанням у другій половині 2023 року. Це викликало буквально припадки у любителів підрулювати обороною, не несучи відповідальності. Так от. Коли доступні склади було спустошено, якраз почали їхати замовлені за рік до цього снаряди.

І це допомогло вижити (на подив і невдоволення багатьох) у період, коли знизилася західна допомога.

Не роблячи інвестицій (мікроскопічних у плані бюджетів) у довгострокові інструменти стійкості, ми провалимося на будь-якій більш-менш довгій дистанції.

У росіян багато чому потрібно вчитися — це допоможе їх же здолати.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело