Тегеран, який усім набрид: чому США та союзники не рознесуть Іран?
Для США, всього Заходу, Ізраїлю та деяких сусідів Іран — справжній головний біль, з яким давно вже слід було б покінчити. Блогер Юрій Богданов пояснює, чому цього досі не зроблено і не передбачається в найближчому майбутньому.
Чому США і союзники не рознесуть Іран?
Насправді, в атаці Ірану на Ізраїль "у відповідь на вбивство кількох вищих офіцерів КВІР" дивує не тільки нахабність самого Ірану чи те, що левову частку ракет і безпілотників замість Ізраїлю збили французи, британці і американці. А те, що варіанту "зруйнувати режим аятол силою" немає навіть в теоретичному обговоренні. Хоча потенційна загроза більша за загрозу Хусейна свого часу. Та насправді пояснення дуже прості.
Перший фактор — клята нафта і її ціна. На кожному етапі загострення і під час війни ціни на нафту будуть робити ДУЖЕ БОЛЯЧЕ усім — і Китаю, і США, і Індії, і ЄС.
Будь-яка велика війна в регіоні несе загрозу для енергетичної безпеки Китаю (який скуповує майже всю іранську нафту і значну частину саудівської), Індії (для якої ключові постачальники в регіоні — Ірак і ОАЕ), Європі (яка на шляху до відмови від російського все ще покладається на близькосхідне).
Весь морський експорт з регіону (а це 40% світового експорту нафти) йде через Ормузьку протоку, яка з'єднує Перську затоку з Аравійським морем. Якщо регіон зануриться у велику війну, світові енергетичні ринки чекає в кращому випадку ціновий шок, в гіршому — фізичний дефіцит нафти в окремих регіонах.
Китай, який переживає найбільшу кризу за останні 30 років, може отримати дуже сильного удару. Але ж не смертельного. І конфронтація з ним вийде на новий рівень. А в боротьбі за нафту може стати більш агресивною китайська ж політика в Південнокитайському морі, де в контролі за шельф КНР знаходиться у постійній конфронтації з В'єтнамом, Філіппінами і Тайванем. Що зробить той регіон ще однією вибуховою точкою. Тому Китай продовжує наполягати на мирному врегулюванні конфлікту Ізраїлю і Саудівської Аравії з Іраном.
Шоку на ринку нафти боїться адміністрація Байдена. Ми ж бачимо, як демократи напружуються від атак на російські НПЗ, хоча вплив цих атак на ринок нафти взагалі і близько неспівставний з близькосхідним фактором.
Тому США будуть радо збивати ракети, які летять на Ізраїль, але навряд атакуватиме Іран. Хоча, наприклад, наприкінці ірано-іракської війни сама атакувала іранські НАФТОВІ ПЛАТФОРМИ, щоб змусити країну піти на прийнятний для Хусейна мир. За 3 роки до "Бурі в пустелі".
Другий фактор — велика військова операція проти Ірану (тим паче вторгнення в Іран) лишається ідеєю, яка потребує занадто великого напруження сил.
Так, Ісламську Республіку немає причин боятися, як Росію, бо вона не може атакувати країни НАТО. А що робити в разі нападу на країни НАТО, саме НАТО ще не вирішило. В нього досі немає ядерної зброї, а його системи ППО застаріли. Хоча якщо дотерпіти до моменту, коли Іран офіційно здобуде ядерну зброю, в регіоні буде відкрито ящик Пандори.
Але війна проти Ірану, щоб в ній швидко перемогти, потребуватиме набагато більше сил, ніж було задіяно проти Саддама 1991 і 2003. Нагадаю, обидва рази сили коаліції проти Саддама перевищували 400 тис. військових. Іран більше Іраку в 4 рази. Його населення більше іракського зараз в 2 рази. Його армія неспівставно потужніша за армію Саддама.
Підготовка операції такого масштабу потребуватиме колосальної єдності і всередині американського істеблішменту, і спільної позиції усіх союзників, і цілковитого контролю над Іраком, бо це єдиний плацдарм, який може бути використаний для сухопутного вторгнення. А зараз навіть зі згодою Іраку бути таким плацдармом великі проблеми, бо країна колапсує.
Плюс ідея великої війни лякає практично усі інші країни регіону. Які можуть як фізично постраждати, так і зіткнутися з ризиком політичного загострення через активізацію радикальних рухів. Тим паче, що вторгнення у Ірак і Афганістан, а також їх подальша окупація не допомогли зробити ці країни стабільними демократіями чи хоча б автократіями. Скоріше навпаки.
Тому Ізраїлю допоможуть. Ракети позбивають (бо не бояться відповіді, як у випадку з Росією). Але чекати рішучих дій проти Ірану — марно. Можливо колись вторгнення стане єдиним виходом, але зараз на це немає сил і волі.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.