Магадан замість Донецька. Як працює політика зміни населення окупованих територій України

Як РФ заміщує населення окупованих територій

Думаю, вираз "батогом і пряником" відомий багатьом. У політиці, якщо коректно, це називається системою стимулів і примусу. І це використовує РФ для корекції у вигідному для себе ключі демографічної картини на окупованих територіях України.

Алгоритм у принципі відпрацьований на Кримському півострові. Ще на початку 2017 року я звертав увагу на тенденції та називав задіяні програми. У 2023 він почав працювати по окупованих регіонах материкової частини України.

Як це працює?

Місцевих жителів активно "паспортизують" і переоформляють нерухомість уже за російськими законами. Теоретично видані державними органами України документи діятимуть (виходячи з ухвалених норм для цих територій) до 2028 року. На практиці окупаційна влада поспішає, намагаючись завершити процес набагато швидше.

Паралельно з цим частину жителів окупованих регіонів російська влада прагне вивезти на територію РФ і поселити там. Активно працюють програми "переселення" громадян України. Серед основних можна вказати:

• програми "розміщення українських біженців". Це документування, дозвіл на тимчасове проживання. Але зазвичай у регіонах Сибіру, Далекого Сходу. До речі, дозвіл на тимчасове проживання в "безквотному" режимі з 2024 року поширюють на "всіх українців" (але це окрема тема аналізу);
• держпрограма переселення співвітчизників, за якою вихідці з країни колишнього СРСР могли переселитися в РФ із отриманням "підйомних" (із другої половини 2024 року не діє для громадян України з окупованих областей, які РФ оголосила своїми);
• із 2023 року для жителів регіонів, які РФ оголосила "своїми", запрацювала програма підвищення трудової мобільності, що стимулює переселення фахівців у 18 суб'єктів Федерації (де склалася складна демографічна ситуація). Насамперед це райони Сибіру й Далекого Сходу (ну й Магадан із Камчаткою — куди ж без них). Але є й депресивні регіони європейської частини. Наприклад, Псковська, Тамбовська, Калузька області. Залежно від регіону також пропонується фінансовий стимул до переїзду;
• окремо варто згадати програми "вимивання мізків". Це програми росспівробітництва та прикордонного співробітництва, які фінансують навчання, зокрема, українських дітей у російських вишах. Запущені були 2015-го, 2019-го та 2020-го було збільшено поріг (кількість можливих учасників). У 2022-23 — окремий фокус на вихідцях із України та Білорусі.

Так частину жителів різними способами виманюють, переселяють у досить віддалені регіони РФ. Частину, як, наприклад, унікальних фахівців, переселяють із застосуванням примусу. Там фінансові виплати застосовують як альтернативу тиску на людину в місці проживання: "Поїдеш — не буде проблем, та й грошей отримаєш".

На перший погляд, створюється парадоксальна ситуація — з і без того не найнаселеніших (із урахуванням біженців) регіонів Кремль намагається виселити досить велику кількість людей. Ідеться про обсяги не менше ніж 10-15% від населення, що залишилося під окупацією.

Але на місце вивезених і значною мірою біженців, які втекли від "русского мира", завозяться "нові громадяни". Для них насамперед використовується механізм фінансового стимулювання. Ідеться про кілька різних за своїм складом і характеристиками потоків.

1. Управлінці — найбільш нечисленна група, із якою, в принципі, усе зрозуміло. Це жителі РФ, які заради майбутнього кар'єрного зростання деякий час працюють на окупованих територіях. Ідеться не тільки про органи влади, але, наприклад, про податкові органи, поліцію. Більшість із них приїжджає тимчасово, тому вони нас цікавлять менше.
2. Молоді фахівці та фахівці для цивільної інфраструктури. А ось тут цікавіше. Ідеться про вчителів, медиків, інженерів комунальних підприємств. Для цих людей залежно від спеціальності передбачені так звані "підйомні" (разові виплати), доплати за умови роботи (примітно, що місцеві фахівці-українці часто таких не отримують), доступ до пільгових іпотечних програм (про це трохи нижче).
3. Пенсіонери з районів Крайньої Півночі. Ця програма у 2015-17 роках дала досить потужний потік переселенців до Криму. Із 2018 до 2023 року квоти (фінанси) виділялися на мізерному рівні. У 2024-му є підстави вважати, що квоти будуть, але значна їх частина — в окуповані Росією українські регіони. І люди поїдуть, тому що навіть поствоєнний прифронтовий регіон за якістю життя (не кажу вже про клімат) точно кращий за умовні Магадан або Воркуту.
4. Силовики. Ідеться насамперед про офіцерів і контрактників ЗС РФ і Росгвардії, а також їхні сім'ї. Для цих категорій будується службове житло. А ті, хто вирішив залишитися, мають можливості стати учасниками "військової іпотеки" — отримати іпотечний кредит під 8% річних (максимум). Військові пенсіонери також входять до цієї категорії та є "найбажанішим" міграційним ресурсом для Кремля.

Але, крім програм, власне спрямованих на переселення, є фінансові програми, які "купують лояльність" місцевих мешканців і паралельно також стимулюють міграційні потоки.

Ключовою такою програмою є пільгова іпотека під 2% річних, яка поширюється якраз на окуповані території. З одного боку, це ніби як "для місцевих жителів", які встигли отримати російське громадянство. Але схема, коли за офіцером умовної "Росгвардії" приїжджає сім'я і вже дружина оформляє ту саму "іпотеку під 2%", цілком реальна. Як реальна реклама програми і для молодих фахівців, яких РФ перетягує на окуповані території. На жаль, реальна і для частини громадян України, які поспішають отримати російський паспорт для доступу до цього ресурсу поліпшення своїх житлових умов.

Велике будівництво та переділ власності

Виникає запитання: а де ж селити всіх цих понаїхавших? І тут є два основні механізми.

1. Велике будівництво. Дійсно в низці міст Росія розпочинає масштабне будівництво. Ідеться як про об'єкти інфраструктури, так і про житло. Нові "квадратні метри" частково надаються тим, хто втратив житло під час боїв. Це на камеру, щоб показати "турботу". А ось більша частина йде або як "службове" (тобто орендне) житло, або як квадратні метри, доступні до продажу. Фінанси — із перерахованих вище програм. І якщо пільгова іпотека навряд чи є "прибутковою" з точки зору фінансів (вона вигідна для Кремля в розрізі зміни демографічної картини), то освоєння грошей за програмами переселення з районів Крайньої Півночі цілком дає змогу "заробити тут і тепер".
2. Переділ власності. На початку тексту я згадував переоформлення власності. Ще раз нагадаю, що формально процес триває до 2028 року. В реальності окупаційна влада поспішає. Зокрема, щоб швидко запустити ринок вторинного житла. Із одного боку, це викуп квартир у тих, хто "виїжджає", і відповідно тим уже нікуди повертатися. Із іншого, націоналізація "нічийного житла" — тобто житлоплощі, яка належить українцям, які виїхали подалі від "русского мира". Із 2024 року додатковим стимулювальним фактором стало розширення програми "іпотека під 2%" на вторинний ринок житла на окупованих територіях. Тобто нові переселенці можуть шукати собі житло, не чекаючи на результати "великого будівництва".

Висновки та можливі цілі РФ

Із урахуванням політики заміщення населення в Криму, реалізованої Кремлем, можна спрогнозувати, що РФ розраховує:

• замістити 10-15% населення (яке залишилося під окупацією) на вихідців із інших суб'єктів Федерації до 2025-26 років. Поправка. Ідеться про молоде й відносно молоде покоління, морально готове до мобільності. А також про ту категорію, думки та життєві установки якої легше змінити. Замість них приїдуть "ідеологічно заряджені" жителі РФ, зокрема військові та пенсіонери;
• уже у 2025 році (а можливо, і у 2024-му) показати "зростання населення" за рахунок міграційних потоків. (Це буде використано пропагандою на внутрішньому полі як демонстрацію "бурхливого розвитку територій під російським управлінням"). А до 2026-27 років отримати щонайменше 20-25% населення, які переїхали в регіон, що вже перебуває під окупацією.

У такому разі Кремль під час проведення, наприклад, переговорів про припинення вогню може навіть "погодитися" на проведення референдумів у майбутньому, на яких голосуватимуть "жителі регіонів".

Для України основним завданням є не припуститися помилок "кримського кейсу". Нагадаю, що ми вкрай мало звертали уваги на процеси переселення. Хоча це могло стати однією з основних тез комунікації щодо Криму. Нам необхідно якомога швидше:

• а) розробити й опублікувати контури програми з відновлення майнових прав після деокупації регіонів. Сьогодні є низка розробок аналітичних центрів, але немає затверджених на державному рівні алгоритмів. Таке можна пробачити, якщо війна триває менш ніж 2-х роки. Якщо більше, то накопичуються проблеми, які вже не вирішити без спеціальної державної політики. Особливо якщо врахувати, що ми, на відміну від РФ, обмежені (через прагнення до вступу в ЄС) межами законності й поваги до прав людини;
• б) регулярно відстежувати й публікувати як якісні (які програми працюють), так і кількісні (скільки людей задіяно) показники російської політики із заміщення населення. Це необхідно не тільки на пост-війну, а й навіть на момент можливих переговорів про припинення вогню та політичні механізми повернення території. Ми маємо знати, скільки людей виїхало, кого привезли замість них, скільки привезли. І це, до речі, теж один із пунктів майбутніх політичних претензій до РФ;
• в) і нарешті пам'ятати, що одним із чинників, які впливають на динаміку міграційних процесів, є стан фронту. А це вже питання підтримки Сил оборони України, зокрема громадянами країни. Надії на те, що наші проблеми вирішаться руками "сильних союзників", шкідливі. Партнери можуть допомогти фінансово, морально, трохи (через свої інтереси) політично. Розв'язувати наші проблеми повинні насамперед ми самі.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело