Війна перехідного періоду: чого навчає людство український бойовий досвід

Досвід нашої боротьби буде корисний усім, хто шукає шлях до миру. І шлях до миру може лежати через війну.

"Si vis pacem, para bellum" — слова, які приписують давньоримському історику Корнелію Непоту, на жаль, ідеально пасують демократичному суспільству навіть сьогодні, у XXI столітті. Якщо хочеш миру, готуйся до війни. Так, це абсолютно точно. Це підтверджую і я, якому довелося побувати в ролі головнокомандувача Збройних сил України, і весь український народ, який дійсно добре і болісно це засвоїв.

Коли я народився, минуло двадцять вісім років після закінчення однієї з найжорстокіших і кровопролитних воєн в історії людства. Коли я народився, на міста і села вже не падали бомби, а танки не нищили ґрунт і все, що на ньому. Не було ані пронизливих звуків сирен повітряної тривоги, ані автоматних черг.

Але сьогодні я молюся сам і прошу всіх вас молитися і просити Бога, щоб наші онуки ніколи не побачили того, що бачили наші діди, що бачили ми і, на жаль, наші діти. Заради цього не можна припиняти боротьбу за право на життя ані на хвилину. Зло поруч, і воно прийшло вбивати. Попри те, що найціннішим багатством людства на планеті Земля є здатність жити, практично вся його історія пов'язана з війнами. Точніше, з убивством людей. Ці війни, а точніше вбивства, з часом за масштабом подій і кількістю жертв стали безпрецедентними і набули статусу світових воєн. Лише в минулому столітті таких конфліктів було два — Перша і Друга світові війни, які в часі розділяли трохи більш ніж двадцять років і які забрали життя близько 60 мільйонів людей. Чи готове людство спокійно прийняти наступну за стражданнями війну — Третю світову? Певною мірою це залежить від нас, професійних військових, які знають про війну практично все. Адже саме професійні військові ведуть війни і знають їм справжню ціну. Ціну поразок і перемог.

Звертаючись до подій 2022-2024 років десятирічної війни між Україною та Росією, ми повинні чесно розповісти людству, що відбувається і до чого слід бути готовим. Вільні та демократичні країни та їхні уряди повинні прокинутися й подумати про те, як захистити своїх громадян і свої держави.

Ми готові поділитися всіма своїми знаннями, досвідом і думками з тими, хто не покинув Україну в скрутні часи і шукає миру та спокою для своїх народів.

Отже, чого ж навчила нас, українців, ця війна та особливо її повномасштабна складова частина, вихор якої увірвався в наше життя 24 лютого 2022 року?

Насамперед, потрібно уникати війни! Але якщо вона все-таки настане, потрібно бути до цього готовим. Саме готовність до війни слід розглядати як величезний комплекс заходів, що охоплює не тільки суто військові аспекти, а й усі сфери державної діяльності.

Мабуть, найскладніший і найважливіший складник — це готовність суспільства, що ґрунтується на чесному та прозорому спілкуванні між владою і народом. Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від низки свобод заради виживання. Сучасні війни, на жаль, тотальні. Вони вимагають зусиль не лише армії, а й суспільства загалом. Політики можуть і повинні мобілізувати суспільство. Для цього всебічно залучаються військові та інші державні ресурси. До таких ресурсів належать економіка, фінанси, населення і союзники. Такі дії, звісно, вплинуть на політичні процеси в державі.

Отже, готовність до війни визначатиметься не тільки готовністю армії до відбиття агресії, а й готовністю суспільства протистояти ворогу.

По-друге, війну жодним чином не можна розглядати як частину внутрішньополітичного процесу. Війна — це максимальна концентрація сил для виживання. І тільки для цього!

"Війна — це просто продовження політики іншими засобами", — сказав прусський генерал Карл фон Клаузевіц. Тому видається дивним, коли в глобальному масштабі війна в Україні, навпаки, формує внутрішню політику в інших країнах, що зрештою використовується ворогами у своїх цілях. Я переконаний, що війна за свободу в одній країні має стати політикою виживання демократії в інших вільних країнах.

Війна — це наука. Наука зі своїми законами та правилами, які необхідно знати і вивчати. Використання війни зі своєю метою або спроба вплинути на її перебіг у своїх інтересах — злочин, що спричиняє величезні жертви.

Демократичній армії, армії вільного суспільства, завжди важко боротися з армією феодала. Ворог вважає демократію нашою найбільшою слабкістю і щосили намагається використати її. Фейки, брехня, девальвація національних інтересів, невіра в керівництво — ось неповний список інструментів, які росіяни використовують уже понад десять років, а демократичні суспільства поки що не знайшли методів протидії.

Ще у V столітті до нашої ери відомий китайський мислитель Сунь Цзи виклав основні принципи війни, які залишаються актуальними донині, й будуть актуальними доти, доки війною правлять люди. Однак це лише основні принципи, якими необхідно наповнити зброю, форми та способи її застосування, армії з їхніми структурами. Саме в такій послідовності змінюється війна.

Ретельно аналізуючи наш досвід, підкріплений цифрами й фактами, я розумію, що ми стоїмо на порозі не тільки величезної роботи, а й найголовнішого. Для нас, українців, це не тільки дослідження закону "виклику-відповіді" британського історика Арнольда Джозефа Тойнбі. Не лише саме існування Росії вже становить загрозу. Сьогодні ми вже маємо повномасштабну і кровопролитну війну, яка поставила перед нами новий виклик — фізичного виживання.

Саме виживання нації визначається її вибором. Як відповісти на цей виклик? Як вижити в умовах неоднозначності та суперечливості навколишнього світу? Нині ми маємо усвідомити, що від нас, українців, залежить, чи будемо ми жити і чи матимуть майбутнє наші діти.

Без сумніву, історія сьогодні знову дає шанс українському народу. Холодної ночі 24 лютого 2022 року, коли весь світ насолоджувався мирним життям і ніжився в теплих ліжках, українці нагадали собі, чия кров тече в їхніх жилах, і стали у запеклу битву з вічним ворогом. Завдяки життю простих українців ми вибороли для себе шанс. Шанс не просто продовжити споконвічну боротьбу, а шанс перемогти. Це коштувало нам дорого — багатьох життів найкращих синів і дочок. Це була тільки відправна точка.

Дуже скоро ми зрозуміли, що витримати удар, дати супротивникові гідну відсіч — тільки початок складнішого етапу протистояння, яке полягає в тому, щоб знайти свій особливий шлях до перемоги. Саме пошук цього особливого шляху привів нас до розуміння контурів революційних змін, насамперед у військовій сфері. Хоч як це дивно, але цілком логічно та цілком імовірно, що ці зміни, які були винайдені на полях боїв російсько-української війни, визначатимуть обриси війн і мистецтва війни у ХХІ столітті. А найголовніше, вони стануть фундаментом усієї глобальної системи безпеки майбутнього.

Можна з упевненістю сказати, що безпілотні системи є основною причиною зміни стратегій, форм і методів ведення війни. Але вже сьогодні, напевно, необхідно до концепції нової військової стратегії запровадити ширше поняття — технології.

Війна, що прийшла до нас у 2014 році, зовсім не схожа на ту, що увірвалася в наше життя 24 лютого 2022-го. Хоч вона і ґрунтувалася на концепціях 2014-го, але вже була іншою і швидко виснажила наші сили в травні 2022 року. Необхідність вижити на полі бою привела нас до нової війни, з якою ми зіткнулися влітку 2023 року. Сторони, що воюють, на певний час зупинилися в пошуках нової зброї, тривав пошук нових форм застосування новітніх технологій. Саме винахід нових способів застосування зброї логічно має призвести до змін у структурі частин, підрозділів і Збройних сил загалом.

Цей взаємний рух є науковим і розумним. Розвиток технологій впливає на форми їхнього застосування, а нові форми застосування впливають на структуру бойових армій. Ця тенденція неминуча і вона триватиме.

Технології — комплекс не тільки інноваційних рішень, а й заходів із розвитку, наукової підтримки, навчання, розробка доктрин, які дадуть змогу змінити ситуацію на полі бою за умов наявної переваги противника у військовому потенціалі та ресурсах. Простіше кажучи, сьогодні ми вже винайшли спосіб воювати і перемагати сильніші армії XXI століття. Очевидно, що саме технології мають забезпечити стійкість української нації.

Водночас я абсолютно згоден, що російсько-українська війна — це ще не війна майбутнього. Це всього лише війна перехідного періоду. Але саме наша війна формує нові правила. Ми, українці, своєю кров'ю і жагою до перемоги формуємо нові зразки нової війни. Війни, яка стане війною майбутнього.

Ми мусимо визнати, що жага виживання на полі бою є ледь не основною причиною пошуку шляхів удосконалення зброї. Поєднання таких чинників, як обмеженість ресурсів, відсутність належної підтримки, неможливість зосередитися на виробництві традиційних засобів боротьби, призвело до значних змін на полі бою російсько-української війни. Фактично розпочався новий етап у формах і методах військових дій. Ми бачимо, як науково-технічний прогрес привів у рух колесо історії та вивів на поле бою технології, які, ймовірно, стануть вирішальними в цій війні та, головне, стануть основою глобальної безпеки майбутнього. Хто швидше освоїть ці технології — демократичний світ чи світ тиранії — залежатиме від нас.

Війна — це ресурси і час. Якщо розглядати технології як ресурси, то на сьогодні через різні причини ні Україна, ні Росія не зможуть їх самостійно освоїти в найближчому майбутньому. Це означає, що єдиним виходом може стати збільшення кількості людей і ресурсів, задіяних у бойових умовах. Водночас технології чекатимуть на сміливих і здатних їх освоїти. Хто їх опанує, той вирішить питання глобальної безпеки.

Важко сказати, як розвиватиметься ситуація надалі. Одне можна сказати напевно: тиранам буде постійно потрібна війна для внутрішнього використання як інструмент утримання влади. Решті слід побудувати від них надійний захист.

Сьогодні, як ніколи, саме в Україні знаходять способи виживання і створюють технології. Але, зі зрозумілих причин, вони не можуть масштабуватися. З іншого боку, наші партнери мають ресурси, але не мають прикладного та практичного поля для їхньої перевірки. Тільки разом ми зможемо ефективно використати ресурс, адже час більше не працює на нас.

"Дотримання учорашніх правил війни не гарантує сьогоднішніх (або завтрашніх) успіхів. Саме усвідомлення цього може врятувати безліч життів. Ми повинні почати боротися з наслідками нових правил війни". Цю цитату я взяв у американського генерала у відставці Стенлі Маккрістала. Тоді він завершив свою думку такими словами: "Якщо ні, ми всі залишимося позаду".

Зараз я б сказав категоричніше: інакше ми всі помремо.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.