Підготовка рішучого удару: навіщо РФ нарощує чисельність свого угруповання в Україні до 690 тисяч

Про 690 тисяч

Спробуємо зрозуміти — ДЛЯ ЧОГО противнику таке суттєве нарощування чисельності особового складу (а 150-160 тисяч — це достатньо суттєвий показник) свого стратегічного угруповання, яке зараз веде бойові дії в Україні?

Ми вже з’ясували, що найімовірнішим методом нарощування чисельності особового складу "объединенной группировки ВС РФ на юго-западном ТВД" на вказану кількість є продовження процесу мобілізаційного розгортання (мобілізації) російського війська.

Адже, якщо озвучена генералом Сирським цифра відповідає дійсності (ну, або дуже близька до такої), то реальна потреба російського війська у "свіжому мНясі" становить у 1,5-2 раза більшу цифру, ніж озвучено — 300-320 тисяч "тушок", щоб дійсно збільшити чисельність цього угруповання до показника у 690 тисяч.

Набрати їх нині наявними методами (від контрактної "заманухи" до ловів мігрантів "по подворотням" своїх великих міст) російське військове командування до кінця поточного року явно не зможе. А це означає, що доведеться "забривать в солдаты" ОДНОМОМЕНТНО значну кількість людей.

Водночас є ціла низка факторів (як об’єктивних, так і суб’єктивних), які у жодному разі не сприяють організації та проведенню на болотах будь-яких мобілізаційних викрутасів. Про них детальніше ми поговоримо далі. А зараз спробуємо розібратися, навіщо козі баян.

Насправді будь-яке мобілізаційне розгортання війська є лише ЧАСТИНОЮ більшого процесу, який називається стратегічним розгортанням військ.

Сама собою мобілізація є лише його першою частиною, а друга — це ОПЕРАТИВНЕ розгортання військ. Тобто створення й розгортання войскових угруповань на визначених (запланованих) операційних напрямках чи загалом на ТВД (театрі воєнних дій).

Зрозуміло, якщо ви воююте "по-серйозному", то мобілізація та оперативне розгортання військ (збройних сил) є ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНИМИ процесами. Одне без іншого просто не діє й не застосовується.

За своїм сенсом та суттю, стратегічне розгортання військ (збройних сил держави) загалом є процесом переходу збройних сил зі стану мирного часу у воєнний стан й підготовки їх безпосередньо до застосування у війні (збройному конфлікті).

Якщо ви нападаєте, або впевненні, що на вас ось-ось нападуть, то це розгортання здійснюється ДО війни (заздалегідь). Якщо на вас напали, "а ви не чекали", то стратегічне розгортання здійснюють уже після початку бойових дій.

Зрозуміло, що загалом російське військо повинно було "стратегічно розгорнутися" ДО 24.02.2022 року (тобто провести приховані мобілізацію та оперативне розгортання до початку свого широкомасштабного вторгнення).

Але нинішній кремлівський режим був настільки впевненний у своій швидкій перемозі (бліцкригу), що вирішив обійтися без усіх цих "надмірних" мобілізаційних речей (які, об’єктивно, суттєво навантажують систему державного управління, соціальну сферу та саме військо, а надто — порушену на той час російську систему мобілізації) й напав на Україну, по суті, своїм військом мирного часу.

Однак витверезення насало швидко, тому вже восени 2022-го вони "стартували" у сенсі повноцінного стратегічного розгортання. Інакше кажучи, оголосили мобілізацію і почали реалізовувати елементи оперативного розгортання Збройних сил РФ (перегрупування військ, створення необхідних елементів бойового та оперативного управління військами на конкретних операційних напрямках, розпочались операції прикриття щодо переміщення, зосередження й розгортання визначених формувань тощо).

І саме з цього моменту чисельність російського стратегічного угруповання, яке було розгорнуте та діяло на теренах України, почало зростати. Спочатку повільно, поступово, потім — з усе більшим темпом, і на сьогодні цей процес триває.

Тож деякі вітчизняні експерти схильні вважати це проявом реалізації нинішнім російським військово-політичним керівництвом у тривалій російсько-українській війні так званої стратегії "перманентної мобілізації" (вони називають її "теорией комдива Свечина", за ім’ям російсько-радянського військового теоретика, який, власне, був її палким прибічником і розробником практичних основ цієї системи).

Її суть полягає в тому, що в державі заздалегідь, ще перед війною, створюється система "безперервної мобілізації", яка складається з цілої низки елементів (від "пунктів мобілізації" різного рівня, "центров воинского всеобуча" — і до загальнодержавного "плану-графіка" мобілізації визначених верств і груп населення із чітким позначенням строків, обсягів і напрямків призову громадян, а також їхнім безперервним військовим навчанням та підготовкою).

Простіше кажучи, теорія "перманентної мобілізації" визначає й аргументує той факт, що перед тривалою війною із сильним противником у державі повинен бути створений працездатний і ефективний МЕХАНІЗМ БЕЗПЕРЕРВНОЇ мобілізації, який би дозволяв не тільки компенсувати ПОТОЧНІ втрати упродовж такої війни, а й нарощувати чисельність "активної частини армії" (тобто, того стратегічного угруповання, яке, власне, й веде бойові дії) вже підготовленим мобілізаційним резервом.

Водночас, на думку "комдива Свечина", у такій війні більші шанси на перемогу має та сторона, яка найбільш повно та якісно реалізує можливості цього механізму. Тобто, переграє свого противника у своєрідній мобілізаційній гонитві (він називав це "мобилизационным напряжением").

Так ось, багато наших експертів вважають, що нинішне поступове нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні є проявом (елементом) такої стратегії (теорії) Кремля.

Тобто, логіка тут проста і зрозуміла:

• швидкого, "сокрущающего" (як це визначають самі російські військові теоретики) удару у них в Україні не вийшло, і навряд чи вийде надалі;
• переходимо до війни "на истощение, будем брать измором";
• у межах її ведення починаємо мобілізаційну гонку (нарощуємо чисельність);
• противник (Україна) її не витримує (адже РФ, як вважається, має більший і потужніший мобілізаційний резерв) і капітулює.

На перший погляд, здається, все чітко й логічно.

Але, як завжди, є нюанси, які роблять таку стратегію, якщо вона, звісно, дійсно реалізується Кремлем, а не є його черговим симулякром, скажімо так, проблематичною.

Нюанс №1

Теорія "перманентної мобілізації" передбачає наявність або ВЖЕ ПІДГОТОВЛЕНОГО мобрезерву, або механізму підготовки резервістів, який здатний працювати у "безперервному режимі" із постійно більшими обсягами "обробки" резервістів. З цим на болотах — проблеми.

Людей, щоб їх "обрала присяга", в них, може, й дофіга. Але вони переважно потребують того, що у нас називається БВП (базова військова підготовка). Окрім того, підхожих місць і "инструкторско-методического" складу, який був би здатний це робити безперервно та у темпах, які визначаються, як "очень быстро и много" — також замало.

Іншими словами, "емкость" наявної на болотах системи мобілізації має свої межі, які, очевидно, напряму впливають на темпи та обсяги ціє самої "перманентної мобілізації" та, відповідно, на темпи нарощування "чисельності діючої армії".

Нюанс №2

Генерал Залужний зовсім не випадково у своїй відомій статті писав про необхідність "пошуку нових (тобто, технологічних) методів і способів збільшення розміру втрат противника".

З боку російського командування і загалом його військово-політичного керівництва було б верхом необачності вважати, що й нині в Україні такий "пошук" не триває або над цим не розмірковують у відповідних структурах наших країн-партнерів.

Цілком можливо, що, реалізуючи цю саму теорію"мобілізаційного напруження", в один "НЕпрекрасний", звичайно, для себе момент росіяни опиняться перед жорстокою реальністю — їхня система перманентної мобілізації просто буде не здатна КОМПЕНСУВАТИ в потрібних розмірах обсяги власних втрат (тобто припинить виконувати своє головне завдання), не кажучи про якесь нарощування.

А це цілком може статися з двох причин — тієї, про яку я сказав вище, а також через нестримне бажання російського командування постійно "лізти вперед" (наступати скрізь і завжди). І кожна спроба наступати "в батальйоних колонах", як це було нещодавно у смузі оборони нашої 79-ї ОДШБр, цей момент лише наближає.

Нюанс №3

Повертаючись до думки про той факт, що саме собою мобілізаційне розгортання є лише елементом стратегічного розгортання й мусить поєднуватись із оперативним розгортанням, варто зазначити, що наскирдувати "додаткових" 150-160 тисяч в цьому контексті, звісно, можливо, але в такому разі постає цілком логічне питання — а куди їх потім везти, де зосереджувати та розгортати, в складі яких угруповань, а головне — навіщо?

Щоб так само укласти в посадках, як під Авдіївкою чи "Часіком"? Очевидно, що хотілось би "якось по-іншому". Наприклад, щось таке "оперативно-наступальне", так би мовити, "глибоке" та "всеохопне" (іншими словами, те саме "сокрущающее").

Ну тоді, знову ж таки, цілком закономірне питання: а чи є в якомусь місці на фронті РЕАЛЬНІ передумови для такого "корисного" та "тямущого" використання цих самих додаткових 150-160 тисяч? А чи здатне на сьогоднішній день, чи навіть "до кінця нинішнього року", за необхідності, російське командування їх створити?

І таких нюансів ще безліч, перераховувати не буду.

Трохи підсумуймо

На відміну від наших певних експертів, які впевнені в тому, що російське військово-політичне керівництво "очаровалось" теорією "комдива Свечина", я вважаю, що нинішне нарощування чисельності російського стратегічного угруповання (звісно, якщо воно дійсно станеться) обумовлено трохи іншими причинами, аніж бажанням "перемогти у мобілізаційній гонитві".

Як на мене, це якраз свідчить про протилежне — про поспіх і прагнення створити ОДМОМЕНТНУ, а головне — ВИРІШАЛЬНУ перевагу в силах і засобах (або на всьому фронті, або ж на якихось визначених/запланованих операційних напрямках) задля того, щоб перейти від сталих, позиційних форм організації та ведення бойових дій до маневрених і глибоких операцій, принаймні, до здійснення спроби такого переходу.

Або, як альтернативний варіант, противник нарощує чисельність свого угруповання, вбачаючи можливість такої спроби з боку ЗСУ. Про це, до речі, свідчать строки цього запланованого (зі слів генерала Сирського) нарощування чисельності (мобілізаційного розгортання) ЗС РФ — кінець нинішнього року. Це явно поза межами активного етапу літньо-осінньої кампанії противника.

Як на мене, за всіма "розкладами", у період вересня-жовтня нинішнього року варто очікувати чергової спроби противника "досягнути рішучого перелому у війні". Цілком можливо, що більша частина цього "нарощування" і призначена для цього, а термін "до кінця року" визначає лише строк загального закінчення цього процесу. Але в такому разі, ворог або ВЖЕ провів черговий прихований етап мобілізаційного розгортання, або розпочне його найближчим часом ("вже завтра").

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело