Розділи
Матеріали

Чи любить Європа Україну? Що показало останнє опитування жителів ЄС

Нещодавнє опитування населення Євросоюзу показало, що після 1000 з гаком днів війни з Росією Україну сприймають все одно неоднозначно. Аналізуючи підсумки цього дослідження, економіст Ярослав Романчук закликає владу нашої країни звернути на це увагу і змінити, нарешті, те, що давно вже слід було змінити...

Фото: Офіс президента | ЄС підтримує Україну на рівні політиків — але на рівні народу не скрізь

Як країни Європейського Союзу ставляться до України після 1000+ днів війни. Розклад "8 — 8 — 11".

Наприкінці листопада Єврокомісія опублікувала дані свіжого опитування громадської думки в ЄС-27 "Євробарометр 102". Саме опитування проводилося в жовтні. Традиційно частина запитань стосувалася України. Відповіді жителів 27 країн Євросоюзу вказують на збільшення тріщин у ставленні європейців до України. Станом на кінець осені 2024 року всі країни Євросоюзу щодо нас можна розділити на три групи.

Перша група — вісім країн Євросоюзу: "Твердо, впевнено "за" Україну"

Перша група країн ЄС — упевнені, пасіонарні, системні союзники України. Ставлення їхніх урядів і громадян — незмінна, системна підтримка України, глибоке розуміння ворожої європейським цінностям нацистської Росії. За 1000+ днів широкомасштабної російської війни вони твердо і впевнено на нашому боці. Вони готові підтримувати нас гуманітарно, фінансово, політично та надавати військову допомогу. До цієї групи "За-Україну-на-всi-100%" входять вісім країн: Швеція, Фінляндія, Данія, Ірландія, Нідерланди, Португалія, Польща та Литва. З усіх питань жителі цих країн — упевнено на боці України. Вони підтримують усі види допомоги, виступають за збільшення фінансування ВПК і членство України в Євросоюзі, а також за санкції проти Росії.

За введення ЄС економічних санкцій на російський уряд, бізнес і людей виступає 96% шведів, 89% фінів, 91% португальців, 87% нідерландців, 78% литовців, 83% ірландців, 91% данців, 86% поляків.

За фінансування купівлі та постачання ЄС військового обладнання для України виступає 92% шведів, 88% фінів, 88% данців, 64% ірландців, 76% литовців, 83% нідерландців, 80% поляків, 82% португальців. Навесні 2024 р. 68% ірландців підтримували військову допомогу Україні.

За надання фінансової підтримки Україні виступають 90% данців, 80% ірландців, 78% литовців, 84% нідерландців, 86% португальців, 96% шведів, 92% фінів, 79% поляків.

За надання Україні статусу кандидата, як потенційного члена ЄС, виступає 83% шведів, 72% фінів, 72% данців, 74% литовців, 75% поляків, 82% португальців, 73% ірландців і 69% нідерландців.

З тезою, що Україна, захищаючись від російської агресії, захищає європейські цінності, згодні 94% шведів, 94% фінів, 90% данців, 81% ірландців, 87% нідерландців, 86% поляків, 90% португальців, 82% литовців.

Із твердженням, що в ЄС потрібно витрачати більше грошей на оборону, згодні 75% данців, 63% ірландців, 72% литовців, 84% нідерландців, 71% шведів, 70% фінів, 81% поляків, 72% литовців.

Друга група — вісім країн Євросоюзу: "Скептично, з недовірою до України"

Друга група країн — протилежність першої. Вони, м'яко кажучи, скептики щодо України. Якщо з гуманітарних аспектів вони ще готові нас підтримувати, то щодо Росії у них зовсім інше ставлення. Вони дуже скептично ставляться до європейської перспективи України і не впевнені, що Україна захищає їхні цінності. До цієї групи також входить вісім країн: Болгарія, Угорщина, Словаччина, Греція, Кіпр, Чехія, Словенія і Мальта. Зазначимо, що в цій групі п'ять країн були під радянською окупацією, тобто вони на своїй шкурі знають радянські імперські замашки. На жаль, багато бізнесових, економічних, а слідом за ними і політичних еліт встановили з Росією комерційні зв'язки, які відкрили їм шлях до збагачення. Греція, Кіпр і Мальта цілеспрямовано були уподобані Росією. Знову ж таки гроші, ресурси від Росії, а їй натомість — статус країн, які сидять на двох, а то й на трьох стільцях одночасно: Євросоюз, НАТО і Росія. Тому відповідна інформаційна політика сформувала в більшості або, як мінімум, у половини мешканців цих країн недовіру і скепсис до України.

За введення ЄС економічних санкцій на російський уряд, бізнес і людей виступає тільки 36% кіпріотів (59% проти), 45% болгар (проти 45%), 47% греків (46% проти), 50% словенців (46% проти), 52% угорців (проти 46%), 61% словаків (34% проти), 63% чехів (проти 32%), 65% мальтійців (проти 28%).

За фінансування купівлі та поставок ЄС військового обладнання для України виступає тільки 26% болгар (проти 68%), 41% чехів (проти 56%), 28% греків (67% проти), 23% кіпріотів (74% проти), 46% мальтійців (50% проти), 38% угорців (59% проти), 37% словенців (61% проти), 38% словаків (58% проти). З цього питання в цю групу увійшов Люксембург: 47% за і 46% проти.

За надання фінансової підтримки Україні виступає 46% болгар (проти 49%), 43% чехів (проти 54%), 51% кіпріотів (проти 46%), 51% греків (проти 45%), 63% люксембуржців (проти 33%), 49% угорців (проти 49%), 54% словенців (проти 45%), 53% словаків (проти 45%), 66% мальтійців (проти 31%). З цього питання до цієї групи увійшли румуни. За надання фінансової допомоги Україні висловилися 55%, проти 41%.

За надання Україні статусу кандидата як потенційного члена ЄС висловилися 44% болгар (проти 44%), 34% чехів (проти 60%), 41% кіпріотів (проти 53%), 41% греків (проти 50%), 47% люксембуржців (проти 46%), 40% угорців (проти 55%), 45% словенців (проти 50%), 54% словаків (проти 39%), 52% мальтійців (проти 39%).

Тезу про те, що російське вторгнення в Україну — це загроза безпеці ЄС, підтримує 51% болгар (проти 41%), 72% чехів (проти 26%), 50% кіпріотів (проти 46%), 55% греків (проти 41%), 77% люксембуржців (проти 19%), 64% угорців (проти 34%), 74% словенців (проти 24%), 78% словаків (проти 19%), 75% мальтійців (проти 21%). З цього питання тільки Болгарія, Греція і Кіпр розділені наполовину. Вочевидь, рашистські наративи за допомогою російської soft power та агентів впливу так довго промивали й промивають мізки жителям цих країн, що навіть кровопролитна, геноцидна війна, навіть сотні тисяч жертв, зруйновані міста, сотні вбитих дітей не сприймається половиною громадян цих країн як загроза безпеці ЄС. Це типовий прояв "моя-хата-с-краю", аморальний пофігізм, який націлений тільки на чарку-шкварку на своєму столі, а те, що в Європі триває широкомасштабна війна, то це ж у них, в українців, а не в нас, греків, кіпріотів і болгар.

Із твердженням "Україна, захищаючись від російської агресії, захищає європейські цінності", згодні 53% болгар (проти 36%), 65% чехів (проти 30%), 46% кіпріотів (проти 47%), 52% греків (проти 43%), 74% люксембуржців (проти 19%), 57% угорців (проти 40%), 52% словенців (проти 44%), 70% словаків (проти 25%), 65% мальтійців (проти 30%).

Нарешті, з твердженням, що ЄС потрібно витрачати більше грошей на оборону, згодні 50% болгар (проти 35%), 55% чехів (проти 37%), 69% кіпріотів (проти 27%), 56% греків (проти 37%), 66% люксембуржців (проти 28%), 74% угорців (проти 24%), 42% словенців (проти 55%), 48% словаків (проти 44%), 54% мальтійців (проти 40%).

Третя група — 11 країн: "у принципі, "за" Україну, але не все так однозначно"

Третя група країн стосовно України — це більшість ЄС, його політичний і геополітичний центр. Сюди входять найбільші та знакові держави (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Бельгія). До цієї групи за окремими аспектами приєднуються представники то першої, то другої груп. Однак підтримку країн цієї групи не можна сприймати як щось само собою зрозуміле. Після 1000+ днів війни Україна має звернути набагато більше уваги на інформаційно-аналітичний супровід того, що відбувається в країні, в усіх країнах Європейського Союзу. Емоційні сплески і прокльони точно ні до чого. Потрібна системна, скрупульозна, щоденна робота з аудиторіями країн, насамперед другої і третьої групи. Для цього необхідно залучати експертів, інфлюенсерів із країн першої групи. Щось ми робимо не так, якщо з усіх наших сусідів, з якими ми межуємо, тільки Польща впевнено входить до групи країн наших твердих друзів і союзників.

Польський президент нещодавно опублікував цифри, з яких випливає, що Польща — світовий лідер з допомоги Україні як частки свого ВВП (4,91%). При цьому регулярно виникають терки, суперечки, розбіжності і навіть конфлікти між нашими країнами. Під час війни нам потрібно розширювати коло надійних друзів і союзників, а не сваритися з жменькою тих, що є. В інформаційному просторі України мають регулярно з'являтися інфлюенсери, аналітики, науковці з країн наших союзників, а також із країн-скептиків, щоб вони, зокрема, запрошували наших. У нас же, як і раніше, домінують представники Росії з найрізноманітніших тем. Причому вони далеко не завжди професійні, часто несуть у мізки українців сум'яття, підживлюють чвари і розмежування всередині українського суспільства.

Європеїзація України без переформатування інформаційного поля країни, без зміни орієнтації на країни ЄС неможлива. Так, протидія рашистським наративам, кремлівській брехні необхідна, але інтеграцією українського експертного, інформаційного простору в ЄСівський це завдання вирішується набагато ефективніше. Не будемо забувати, що фашистська Росія понад 20 років активно, інтенсивно, з великими ресурсами працює в багатьох країнах ЄС. Той розклад по відношенню в ЄС до України, який є сьогодні, значною мірою є результатом цієї роботи. Якщо ми продовжимо плисти за течією, вважаючи, що нам уся Європа винна, що європейці за замовчуванням зобов'язані підтримувати всі наші ініціативи та програми, то ми, напевно, зіштовхнемося зі зростанням скепсису і недовіри до України.

Щоб цього не було, нам потрібні не тільки перемоги на фронті. Вони здобуваються величезними зусиллями, кров'ю наших героїв. Мобілізація військової підтримки наших ЗСУ — ключове завдання. Одночасно ми просто зобов'язані показати нові підходи, нове обличчя Уряду. Інтеграція до Євросоюзу для країн Центральної та Східної Європи — це був дуже серйозний виклик нейтралізувати корупцію, поліпшити якість держуправління, створити інститути захисту прав власності та конкуренції, відкрити країни для інвесторів з країн ЄС. Голоси тисяч підприємців, які зуміли увійти на ринок України під час війни — це потужний голос на підтримку нашої країни в ЄС. Коли ж Уряд країни замість реформ продовжує працювати в межах моделі Олігархат/Схематоз, коли замість ринкових реформ ми отримуємо тотальне одержавлення економіки, коли замість свободи переміщення товарів, послуг і капіталів ми на кожному кроці стикаємось з номенклатурними, правоохоронними бар'єрами та шлагбаумами, то довіра до країни неминуче падає.

Ту честь, славу і захоплення, які здобувають Україні наші герої на передовій, в очах мешканців багатьох країн ЄС, особливо якщо вони довгі роки були під впливом рашистських наративів, розбивають у пух і прах дії українських VIP-розпорядників і споживачів чужого. Адвокатувати українську модель розвитку як професійну, ефективну, моральну та якісну язик ні в кого не повертається, бо вона такою не є. Коли самі українці, наш національний бізнес упевнено заявляє, що після 1000+ днів війни корупції в країні порівняно з довоєнним рівнем не поменшало, а навіть побільшало, то як ми хочемо з такою політикою переконувати болгар, румунів, словаків, чехів чи греків, які від своїх корупціонерів десятиріччями страждають?

Динаміка соціологічних опитувань жителів країн ЄС, позиція нового керівництва США змушує нас нарешті звернути увагу на економіку, на інститути державного управління, на фундаменти нашої моделі розвитку. Курс на збереження старого постсовка та олігархату в яскравій європейській обгортці Ukraine Facility — це груба теоретична помилка. Таким шляхом свого часу намагався йти словацький прем'єр В. Мечіар. Понад 15 років після розпаду радянської тоталітарної системи так правили політики Румунії та Болгарії. Вони втратили дуже багато часу, грошей і ресурсів, перш ніж стати на шлях економічної свободи, відкритої конкуренції та захисту прав власності. Україна вже понад 10 років перебуває у стані війни з рашистською імперією, понад 1000 днів у кровопролитній, широкомасштабній війні. Але навіть ця обставина, що кричить, репетує, б'є на сполох, не спонукала українські політичні, економічні, номенклатурні, інтелектуальні, культурні еліти до системних, структурних, інституційних трансформацій. Це одна з головних причин охолодження багатьох жителів країн ЄС до підтримки України. Це одна з основних причин зростаючого скепсису, апатії, розчарування самих українців. Майдани на вулиці навчилися проводити. Ми перебуваємо в такій критичній точці історії, коли нам конче потрібен Майдан у голові. Революція ідей — ось що вирве нашу країну з лап токсичного минулого, дасть змогу швидше перемогти ворога і повернутися обличчям до цінностей та інститутів справжнього Заходу. Біблійне "видави з себе раба" звучить для українців "видави з себе совка".

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело