Мир для України: медіація — це не про те, щоб просто посадити сторони за стіл переговорів за будь-яку ціну

Мир без надійних безпекових гарантій залишається крихким і нежиттєздатним. Протягом двох з половиною років я працювала в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи в Мінську, беручи участь у переговорах між Україною та Росією за посередництва ОБСЄ. Мій досвід показав, що чесні переговори і тривалий мир можливі лише тоді, коли сторона, що потерпає від агресії, отримує надійні гарантії безпеки, коли тріумфує справедливість, коли жертви можуть швидко відновитися й коли процес побудований на довірі. Жодна з цих умов не була дотримана.

Колись я вивчала конфлікт у Північній Ірландії. Тоді учасники переговорів переконували мене, що ефективний процес вимагає чотирьох "t": trust (довіра), truth (правда), time (час), talks (перемови). Але якщо одна сторона прагне повністю вас знищити, а самозахист стає єдиним способом вижити, то які переговори можуть існувати — доки не буде забезпечено стабільне й незворотне припинення вогню під гарантії безпеки від сильних міжнародних партнерів? Україна колись поклалася в паперові обіцянки Будапештського меморандуму — і залишилася беззахисною. Цей досвід має нагадати нам про погані домовленості, на які ніхто ніколи не погодиться в майбутньому.

Безпека

Безпекові гарантії — це не просто передумова миру: це його фундамент. Для України не може бути змістовних переговорів без надійних гарантій — короткострокових, щоб врятувати людські життя зараз, і довгострокових, щоб запобігти новій агресії. Росія завжди буде в привілейованому становищі, якщо вона матиме засоби і ресурси для продовження своєї незаконної та неспровокованої агресії на нашій землі. Переговори можуть бути успішними лише в безпечному середовищі. Дорожня карта оборони ЄС є гарним початком, але паперові гарантії мають бути посилені продуктивною оборонною промисловістю, силами та можливостями вже сьогодні, а не до 2030 року.

Зусилля з медіації мають віддзеркалювати цю реальність. Посередництво не може означати лише садіння сторін за стіл переговорів за будь-яку ціну. Воно має передбачати безпеку, відповідальність і справедливість із самого початку. В іншому випадку посередництво ризикує стати заміною захисту, а не шляхом до миру.

Безпека та мир в Україні не є протилежностями — вони взаємозалежні.

"Мир — це не просто відсутність конфлікту, а наявність справедливості", — ці слова Мартіна Лютера Кінґа звучать особливо актуально.

Наш досвід показує, що лише шляхом інтеграції безпеки та розбудови миру, а також визнання ролі місцевих суб’єктів зусилля з медіації та відновлення можуть залишатися надійними.

Розбудова миру

Українська реальність переформатовує глобальне розуміння розбудови миру. Відновлення саме по собі є формою розбудови миру — кожен проєкт із реконструкції, кожна інвестиція в демократичне врядування, децентралізацію та інтеграцію до ЄС допомагає відновити довіру та легітимність.

Жодна інші країна у стані війни не проходить водночас процес інтеграції в ЄС та не проводить системну реформу врядування. Це робить досвід України унікальним — він доводить, що демократичні перетворення та євроінтеграція можуть рухатися вперед навіть під вогнем.

Роль громадянського суспільства

Українське громадянське суспільство дуже сильне й іноді бере на себе величезну відповідальність, але саме воно було основою більшості демократичних трансформацій в Україні протягом періоду її незалежності. Його сила, відчуття часу, відданість національній обороні й аналітичний потенціал — не лише для виявлення проблем, а й для розробки рішень — заслуговують на визнання та підтримку.

Громадянське суспільство також слугує мостом — забезпечує, щоб місцеві голоси формували національне відновлення і щоб порядки денні у сфері безпеки та миру доповнювали один одного, а не конкурували.

Трагічний приклад України демонструє, що безпека і мир повинні розвиватися разом. Лише коли гарантії безпеки створюють простір для діалогу, а розбудова миру зміцнює інституції, які підтримують безпеку, — лише цей баланс робить посередництво та відновлення значущими у світі, де сама основа міжнародного порядку переосмислюється та залишається невизначеною.