Подвійне оточення Костянтинівки та Дружківки: що загрожує ЗСУ на підступах до Краматорська

Повертаємося до Константинівського напрямку, де ситуація залишається досить складною й актуальною.

Загальна оперативно-тактична ситуація

Ворог продовжує наступальну операцію силами двох тактичних груп (ТГр) "Дзержинск" і "Бахмут", що складаються з частин та з’єднань загальновійськових армій (ЗВА) та армійського корпусу (АК) угрупувань військ (УВ) "Юг" і "Центр", з метою захоплення району агломерації Константинівка–Дружківка та виходу на ближні підступи до Краматорська з півдня та південного сходу.

Наразі командування противника зосереджує основні зусилля в смузі свого 3-го АК (на лівому фланзі ТГр "Бахмут"), по загальній дирекції Біла Гора–Костянтинівка та у смузі 8-ї ЗВА (у центрі та на правому фланзі ТГр "Дзержинск", по обидва боки Клебанбицького водосховища) по загальній дирекції Яблунівка–Іллінка та Торецьк–Плещіївка…

Поточна ситуація

На передових позиціях підрозділів російських військ, що діють у напрямку Костянтинівки, їхнє командування продовжує накопичувати штурмову піхоту, готуючись до фази інтенсифікації "інфільтрації", а також до продовження загального наступу. Наприклад, фіксується накопичення штурмової піхоти у передових підрозділах 4-ї омсбр, 1436-го мсп, 103-го мсп та 20-го "зведеного" мсп.

Водночас командування російських військ у вищезазначених напрямках не припиняє проведення регулярних атакувальних/штурмових дій і намагається "інфільтрувати" свої малі піхотні групи у міжпозиційний простір бойових порядків частин і підрозділів ЗСУ, що обороняються на цьому напрямку.

Однак слід зазначити, що ці дії проводяться ним досить обмеженими силами (зазвичай силами 2‐3 в\сл у групі), і тому, в переважній більшості випадків, такі спроби стають безрезультатними для ворога. Він досягає успіху лише тоді, коли просування його малих піхотних груп залишається непоміченим і тому стає прихованим…

Висновки

Ситуація на Костянтинівському напрямку залишається досить складною, хоча масштаб та інтенсивність наступальних дій противника явно мінімальні. Можливо, це пов'язано з погодними умовами, а можливо, через відсутність (нестачу) у нього штурмової піхоти на цьому напрямку.

Хоча, повторюю, противник активно намагається її накопичити (на деяких ключових передових позиціях вже зафіксовані піхотні штурмові групи противника з 20–25 в\сл, як на сучасні умови, то це є досить значним покажчиком), а також предмети МТЗ, необхідні для її подальшого просування та консолідації.

Однак цей процес ворога на Костянтинівському напрямку явно дуже повільний, хоча й постійний. Групи з 2-3-4 "туловищ" вперто і майже постійно (тобто цілодобово) пруться на свої передні позиції, намагаючись непомітно прослизнути і поступово там накопичуватись. Потім "парами" вони намагаються "накатити" на наші передові позиції. Щобільше, командування російськими військами прагне підтримувати потік цих атакувальних "парочек" у безперервному режимі, фактично таким способом виснажуючи нашу оборону.

Головна проблема полягає в тому, що й у нас також 1–2 бійці на переважній більшості передових позицій (я не перебільшую), причому, в "надзвичайно розтягнутих по фронту бойових порядках", рідко коли їх 3–4. Очевидно, що в таких умовах, коли ворог ПОСТІЙНО намагається пройти поміж наших позицій своїми "двійками" (у будь-який час доби та в будь-яку погоду), рано чи пізно йому вдається цього десь досягти. Добре, якщо ці "інфільтранти" ідентифікуються вчасно (хоч і в певній тактичній глибині нашої оборони), але також трапляються випадки, коли слідом за такими успішно прониклими просувається непомітно все більше "тіл", доки їх не стає критично багато в тилу та на флангах наших позицій і вони не починають їх атакувати. Саме тоді починається "найцікавіше".

Загальна ситуація на Костянтинівському напрямку, на мою думку, характеризується одним об'ємним терміном — "напередодні". Наразі ворог ще не здатен кинути "на місто" значні сили, у переносному сенсі йому доводиться покладатися, скажімо так, на "точкове проникнення", здійснене на чутливих ділянках і напрямках.

Однак це не означає, що так триватиме вічно.

Так, зараз на Костянтинівку суне, у переносному сенсі, "мішанина" російських частин і з’єднань різної етимології — від тихоокеанських "спецназів" до абхазьких "курортників". Координація та встановлення взаємодії між ними — дуже складне завдання. І так, тут фактично діють тактичні групи російських військ, сформовані за "залишковим" принципом (це стосується ТГр "Бахмут" у значно меншій мірі, ніж ТГр "Дзержинск").

І все ж навіть у таких умовах противник зміг створити дуже явну загрозу подвійного охоплення агломерації Дружківка–Костянтинівка і, крім того, "зачепитися" за південно-східну частину самої Костянтинівки. Іншими словами, створити достатньо зручні "вихідні" умови та позиції для початку захоплення всієї агломерації.

Тому я не думаю, що всі ці нюанси залишаться непоміченими російським командуванням на оперативно-стратегічному рівні. І тоді ситуація в цьому напрямку може змінитися найрадикальнішим способом (насамперед щодо прискорення її розвитку, а також масштабування) і, очевидно, не на краще для ЗСУ. У цьому випадку оптимізація бойового командування та контролю військ, а також поява й формування оперативних і стратегічних резервів ворога на цьому напрямку стане питанням найближчого майбутнього.

Справа не стільки в політичному та пропагандистському значенні захоплення Костянтинівки (хоча й не без цього), скільки в можливості для російського командування та його військово-політичного керівництва досягти досить значного результату відносно швидко і відносно "дешево", адже саме на Костянтинівському напрямку значна частина "попередньої" роботи ВЖЕ виконана російськими військами.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело