Сімейна медицина в Україні: система, яка тримається на виснажених людях

19 травня — День сімейної медицини в Україні. І це хороший привід чесно поговорити не про красиві презентації реформ, а про реальний стан системи, через яку проходить практично кожен пацієнт.

Бо саме сімейний лікар сьогодні є першою і часто єдиною людиною, яка намагається зрозуміти, що відбувається з хворим. Саме від нього залежить, чи потрапить пацієнт вчасно до спеціаліста, чи буде встановлений діагноз, чи не втратимо ми дорогоцінний час. Але у нас на цьому етапі система починає ламатися.

Сімейна медицина в Україні задумувалася як фундамент сучасної системи охорони здоров’я. Як нормальна первинка, яка веде пацієнта, координує допомогу, бачить людину цілісно, а не шматками по органах і кабінетах. Але між тим, що планувалося, і тим, що ми маємо сьогодні, — прірва.

У реальному житті сімейний лікар часто працює в умовах колосального перевантаження. Тисячі декларацій, нескінченні електронні форми, довідки, направлення. Люди після інсультів, інфарктів, з онкологією, психічними розладами, постковідними ускладненнями і тд. І при цьому від лікаря вимагають, щоб він ще й працював як ідеальний адміністратор електронної системи.

У нас дуже люблять говорити про «доказову медицину», протоколи, маршрути пацієнта. Але медицина — це не конвеєр. Хворі не читають протоколи перед тим, як захворіти. У реальній клінічній практиці пацієнт дуже часто не вписується у красиві схеми, створені для презентацій і методичок.

Саме сімейний лікар першим стикається з цією реальністю. Коли людина місяцями ходить із симптомами без діагнозу. Коли одночасно є кілька патологій із протилежними підходами до лікування. Коли клінічна картина «не така, як у книжці». І саме тут потрібне не механічне виконання інструкцій, а клінічне мислення. Але клінічне мислення потребує часу. А часу сімейному лікарю сьогодні не залишають.

Окремо хочу сказати про нові правила, які тихо вводяться з 20 травня під красивими словами про «безпеку даних» та «верифікацію доступу». Насправді ж ідеться про чергове перекладання проблем системи на плечі сімейного лікаря.

Тепер фактично вводиться принцип: «Один акаунт — одна людина». Тобто медсестра вже не зможе допомогти лікарю оформити направлення, рецепт чи документацію під час прийому. Кожна дія — тільки особисто лікарем, через його персональний доступ до системи.

Таке враження, що люди, які це вигадують, ніколи не бачили реальної роботи амбулаторії. Не бачили черг під кабінетами. Не бачили сімейного лікаря у прифронтовому регіоні, який одночасно веде прийом, відповідає на дзвінки, оформлює рецепти, направлення, декларації, консультує і все це під постійними повітряними тривогами та кадровим дефіцитом.

У результаті що ми отримаємо? Ще більші черги. Ще більше формалізації. Ще більше часу лікар витрачатиме не на пацієнта, а на натискання кнопок у системі. І це ж подається як «покращення».

У нас взагалі останніми роками медицина дедалі більше перетворюється на цифрову бюрократію. Наче головне завдання лікаря — не лікувати, а правильно вести документацію. І чим далі, тим менше місця залишається для клінічного мислення, аналізу стану хворого, нормального огляду пацієнта.

При цьому всі чудово знають правду: система сімейної медицини вже давно працює на межі виснаження. Після ковіду, війни, постійних реформ і кадрового голоду первинка тримається часто лише на самопожертві людей.

Молоді лікарі не хочуть іти в сімейну медицину. Досвідчені — вигорають або йдуть із професії. А замість того, щоб дати їм нормальні умови роботи, адекватне навантаження, медичних асистентів, соціальний захист і повагу, їм додають ще один рівень контролю та бюрократії.

І головне — у нас практично втрачена нормальна наступність між первинною та спеціалізованою допомогою. Пацієнт часто місяцями ходить по колу. Люди самі шукають собі діагнози в інтернеті, самі призначають аналізи, самі вирішують, до кого йти. А сімейний лікар у цій системі нерідко перетворюється просто на «видавача направлень».

Це ненормально. Сімейна медицина — це не про папери чи електронні галочки, чи красиві звіти для міжнародних партнерів. Це про раннє виявлення хвороб. Про довіру між лікарем і пацієнтом. Про можливість вчасно побачити небезпечний стан і не допустити катастрофи.

Але для цього сімейний лікар має бути лікарем, а не оператором системи.

Так, захист персональних даних важливий. Але будь-яка реформа має оцінюватися дуже просто: чи стало пацієнту легше отримати медичну допомогу? І чи не добиває вона остаточно лікаря, на якому сьогодні тримається система?

Бо якщо сімейний лікар перестане витримувати — посиплеться все. І тоді жодна електронна система вже не врятує медицину.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.