Найдовша війна століття: в Україні побито рекорд тривалості Першої світової

Війну в Україні часто порівнюють із Першою світовою війною через жорстокі піхотні атаки та величезні людські втрати. Однак думка про те, що вона може за якимись показниками перевершити конфлікт, настільки тривалий і кровопролитний, колись здавалася немислимою.

Але саме це й сталося у четвер. Війна в Україні, тривалість якої сягнула 1 569 днів, або понад чотири роки й три місяці, за тривалістю вже перевершила Першу світову війну.

Коли в лютому 2022 року президент Росії Володимир Путін ввів війська на територію України, він вважав, що країна впаде за лічені дні. Однак після того, як Україна відкинула росіян назад і конфлікт переріс у виснажливу війну, навіть багато хто з тих, хто брав участь у бойових діях, не міг уявити, що вона триватиме так довго.

Але війна триває, і, з огляду на затяжні мирні переговори, не видно жодних ознак її швидкого завершення. Опитування показують, що приблизно половина українців вважають, що вона не закінчиться до наступного року, що наблизить її до ще одного рубежу: тривалості Другої світової війни, яка тривала шість років. Водночас багато українців стверджують, що нинішня війна фактично почалася у 2014 році, коли російські війська захопили Крим.

Історики застерігають, що проведення паралелей із двома світовими війнами має свої обмеження. Глобальний масштаб тих конфліктів, у яких брали участь численні театри воєнних дій та армії, ускладнює порівняння даних про втрати та вогневу міць. Під час Першої світової війни Україна як держава ще не існувала.

Проте, за словами українського історика Ярослава Грицака, війна в Україні, як і Перша світова війна, найімовірніше, увійде до числа найважливіших конфліктів у новітній історії Європи. Обидві війни змінили геополітику Європи, перекроївши військові альянси та спричинивши нарощування оборонного потенціалу, якого не спостерігалося протягом десятиліть.

Військові аналітики також зазначають, що обидва конфлікти змінили характер ведення війни завдяки впровадженню нових технологій: сто років тому це були літаки й танки, а сьогодні — безпілотні літальні апарати, що діють у повітрі, на морі та на суші. В обох випадках технічний прогрес зробив війну ще жорстокішою для людей.

Порівняння починається з початкової фази обох воєн. У 1914 році німці розпочали стрімкий наступ на Париж, сподіваючись на швидку перемогу. Російські війська переслідували ту саму мету, коли у 2022 році рушили на Київ, столицю України. В обох випадках нападники наблизилися до своєї мети, але в кінцевому підсумку були відкинуті назад.

Зрештою обидві війни перейшли у стадію переважно затяжних боїв на практично замерзлому фронті. Коли наприкінці 2022 року солдати на українському полі бою укріпилися в окопах і бункерах, історики охарактеризували це як повернення до позиційної війни у стилі Першої світової війни.

Сцени з окопів на сході України багато в чому нагадували події, що відбулися століття тому на півночі Франції. Українські та російські війська часто перебували на відстані всього кількох сотень метрів одне від одного, іноді настільки близько, що могли бачити одне одного. Атаки починалися з артилерійського загороджувального вогню, покликаного притиснути противника до землі, після чого загони піхоти штурмували ворожі окопи.

Пізніше ситуація в Україні змінилася з появою нового виду зброї — безпілотних літальних апаратів. Мережі відкритих окопів стали небезпечними, оскільки безпілотники цілодобово контролювали поле бою і завдавали ударів з більшою точністю, ніж артилерійські снаряди.

За словами українських солдатів, зараз виживання залежить від того, наскільки укриття буде компактним і глибоким. Замість розгалужених систем окопів військові ховаються в бліндажах, у яких вміщається не більше кількох осіб. Такі укриття досить малі, щоб їх було важко помітити з повітря, і досить глибокі, щоб витримати удари.

У міру того як безпілотники почали домінувати на полі бою, лінії протилежних окопів у стилі Першої світової війни, розділені вузькою буферною зоною, поступилися місцем великій зоні бойових дій шириною в кілька кілометрів, усіяній бліндажами. У цій "кілзоні" будь-який рух миттєво стає мішенню для безпілотників.

Масштабні штурмові атаки, подібні до тих, що відбувалися сто років тому, стали практично неможливими під постійним наглядом безпілотників. На зміну таким атакам прийшли напади, що здійснюються лише одним або двома солдатами.

Танки, що вперше з’явилися у 1916 році, залишалися грізною зброєю у перші роки війни в Україні. Зараз їх використовують рідко, оскільки через свої габарити вони стають легкою мішенню для дронів, хоча деякі були дооснащені захисними металевими клітками, що перетворили їх на машини у стилі "Божевільного Макса".

Хоча сучасне поле бою дедалі менше нагадує те, яким воно було сто років тому, масштаби руйнувань дивно схожі.

В українських командних пунктах поблизу лінії фронту прямі трансляції з розвідувальних дронів показують картини, що нагадують поля битв Першої світової війни: розірвані на шматки дерева, зруйновані будинки та поля, поцятковані вирвами від снарядів.

Отже, бойові дії в Україні мають затяжний характер, і темпи просування російських військ часом виявляються нижчими, ніж у деяких із найтриваліших битв Першої світової війни. Тепер питання полягає в тому, чи зможе якась із сторін вийти з глухого кута.

У Першій світовій війні союзники здобули перемогу, поєднуючи економічний тиск на Німеччину за допомогою жорсткої морської блокади з військовим тиском у вигляді безперервних наступальних операцій.

Стратегія України щодо припинення війни певною мірою перегукується з цим підходом. Удари безпілотників по нафтових об’єктах Росії, які є основою її економіки, покликані обмежити можливості Москви щодо фінансування воєнних дій. Києву не вистачає людських ресурсів, щоб повторити наступи часів Першої світової війни, але він заполонив поле бою невеликими ударними дронами в надії завдати російській армії непосильних втрат.

"Це Перша світова війна, тільки з дронами", — каже український історик Ярослав Грицак.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.