Лосось в обмін на інтернет: як Чилі не вдалося вийти з-під цифрового контролю США
США за часів Дональда Трампа сприймають Латинську Америку як власну територію, яка не має права на те, що не до вподоби Вашингтону. Експерт з фінансових питань Павло Дукач наводить приклад цього неоімперіалізму — коли Чилі захотіла мати швидкісний інтернет із Китаю, але США це заборонили, зберігаючи за собою монополію на цифрову інфраструктуру.
Уявіть: вам потрібно зателефонувати сусідові з тієї ж вулиці, але зв’язок проходить через будинок хлопця з іншого району, який читає всі ваші розмови й іноді вирішує, що вам взагалі не варто спілкуватися.
Приблизно в такій ситуації вже 30 років перебуває вся Південна Америка. Уся цифрова інфраструктура пов’язана зі США, тому весь трафік проходить через американський хаб. Одна аварія, один недружній жест — і континент просто відключать.
У Чилі був план. Будучи значним експортером міді, літію, лосося тощо до Азії (особливо до Китаю), країна органічно потребувала оперативного передавання інформації між Азійсько-Тихоокеанським регіоном, оскільки через США ці дані надходять із затримкою. Якби існував прямий інтернет-кабель з Азією, то Чилі стала б цифровими воротами до Південної Америки. Усі дані з таких країн, як Бразилія, Аргентина, Перу тощо, надходили б через чилійські вузли, приносячи дохід від телекомунікаційної інфраструктури, створюючи робочі місця, залучаючи інвестиції та підвищуючи стратегічний вплив держави.
Тому проєкт прямого кабельного з’єднання з найближчою точкою в Азії виглядав дуже логічним і виправданим з усіх боків. "Нитка" Chile-China Express довжиною 20 000 км мала пролягати по дну Тихого океану та з'єднати Вальпарасіо з Гонконгом. Проєкт вартістю 500 млн доларів була готова реалізувати китайська державна компанія China Mobile.
Але тут чилійським чиновникам зателефонували з Держдепу. По суті, Сантьяго дали зрозуміти: якщо хочете зберегти добрі відносини з Вашингтоном, про китайський варіант краще забути.
У підсумку, якщо 27 січня 2026 року Чилі підписала концесію на 30 років, то вже через два дні її відкликало, посилаючись на технічний збій. Замість проєкту з Гонконгом Чилі задовольнилася проєктом із Google, який до 2027 року має з’єднати Чилі та Австралію кабелем Гумбольдта. А вже звідти буде здійснюватися зв’язок із Китаєм.
Але США пішли далі й анулювали візи трьом чилійським чиновникам, мотивуючи це "загрозою регіональній безпеці в нашій півкулі". Слово "наше" тут — не обмовка, а пряма цитата з доктрини Монро півторастолітньої давнини: Латинська Америка як задній двір США, де господар сам вирішує, кому там можна прокладати кабелі. Ідіому "наша півкуля" активно використовує у своїх промовах і Дональд Трамп, наприклад, 5 січня після операції проти Ніколаса Мадуро.
До речі, це не вперше: ще у 2019-му держсекретар США Майк Помпео вже тиснув на Чилі, щоб та припинила реалізацію схожого проєкту прокладання кабелю до Шанхая. Тож у чилійських чиновників це, мабуть, професійне дежавю.
До речі, у нового президента Чилі Хосе Антоніо Касти завдання взагалі із зірочкою. З одного боку, він усіляко заявляє, що США — союзник номер 1, а Дональд Трамп — його друг. З іншого ж боку, Китай — найбільший торговельний партнер, мідь і літій продаються на суму 38 млрд доларів на рік.
Але з кабелем вийшов парадокс. Шлях до Азії виявився довшим, дорожчим, а щодо майбутніх "цифрових воріт" — це ми ще побачимо. І відзначимо про себе, наскільки інтернет став таким самим об’єктом суперечок у геополітиці. То США забороняють з’єднуватися з ким завгодно, то Іран погрожує обірвати підводні кабелі.
Яка чудова аналогія з маріонетковими країнами.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.