Коли заблокувати недостатньо: новий етап боротьби з піратством
Після набрання чинності новим Законом «Про медіа» в Україні з'явився новий механізм протидії російським медіасервісам. За кілька років спільної роботи індустрії та держави ми фактично пройшли шлях від дискусії про те, чи потрібно взагалі блокувати такі ресурси, до системного механізму їх виявлення, перевірки та обмеження доступу. І це важлива зміна, вважає керівник Ініціативи “Чисте Небо” В'ячеслав Мієнко.
Російські медіасервіси та піратські онлайн-кінотеатри – це давно не лише питання порушення авторських прав. Під час війни вони одночасно створюють щонайменше три проблеми: поширюють російський та заборонений в Україні контент, завдають економічної шкоди правовласникам і створюють ризики для самих користувачів – від збору персональних даних до шкідливого програмного забезпечення та доступу до пристроїв.
Піратські онлайн-кінотеатри це не «робінгуди», які просто вирішили зробити контент безкоштовним для користувачів. Це нелегальний бізнес. Він заробляє на краденому контенті, насамперед на рекламі, а в окремих випадках – ще й на даних користувачів. Коли йдеться про російські ресурси, до цього додається ще один вимір – використання великої аудиторії для поширення інформаційного продукту держави-агресора.
Блокувати ми вже майже навчилися
За зверненнями ГС «Ініціатива Чисте небо» Національна рада з питань телебачення та радіомовлення протягом останніх років перевірила та обмежила доступ до основних російських OTT-платформ і нелегальних онлайн-кінотеатрів та їхніх «дзеркал», які відповідають встановленим законом критеріям.
За перше півріччя 2026 року кількість заборонених російських медіасервісів в Україні зросла з 56 до 76. Державний перелік уже налічує 925 заборонених сайтів.
Механізм прийняття рішень працює. Важливо, що за весь час його застосування не було жодного випадку помилкового блокування ресурсу: кожне рішення проходить окрему перевірку.
Якщо п'ять років тому можна було сперечатися, чи потрібно державі взагалі застосовувати блокування, сьогодні відповідь для мене очевидна. Під час війни це, перш за все, питання інформаційної безпеки.
Але зараз ми підійшли до наступної проблеми.
Недостатньо ухвалити рішення про блокування. Треба зробити так, щоб воно реально виконувалося.
Рішення є. А сайт усе ще відкривається
Закон передбачає виконання рішень про обмеження доступу на рівні інтернет-провайдерів. Контроль за виконанням перебуває у сфері відповідальності НКЕК.
І саме тут сьогодні виникає одна з головних проблем системи.
З одного боку, немає єдиного достатньо ефективного технічного підходу до блокування. З іншого – формальне виконання або невиконання вимог провайдерами може нівелювати всю попередню роботу.
Саме тому з минулого року одним із пріоритетів «Ініціативи Чисте небо» став моніторинг фактичного виконання вже ухвалених рішень. Результати демонструють, що частина заборонених ресурсів продовжує залишатися доступною через окремих провайдерів.
Я не думаю, що тут потрібно шукати винних. Українська телеком-галузь четвертий рік працює в умовах війни, атак на інфраструктуру та величезного операційного навантаження. Але проблему це не скасовує.
Вона показує, що для ефективної роботи системи недостатньо рішення одного регулятора. Потрібна постійна координація між медійним регулятором, НКЕК, провайдерами та індустрією.
Ми ініціювали таку спільну зустріч і очікуємо провести її у вересні. Сподіваюся, що результатом стане не чергова дискусія про проблему, а практичний механізм її вирішення.
Другий фронт – гроші
Але навіть ефективне технічне блокування не вирішує проблему піратства повністю.
Сьогодні blacklist «Ініціативи Чисте небо» містить понад 4700 піратських сайтів. Масштаб проблеми очевидний: закрити кожен ресурс назавжди практично неможливо. Замість одного домену може з'явитися інший, створюються «дзеркала», змінюються технічні моделі роботи.
Тому поряд із блокуванням має працювати інший принцип:
піратство існує доти, доки воно приносить гроші.
Піратські ресурси забирають дохід у правовласників. Це кошти, які не потрапляють до української креативної економіки, не інвестуються у виробництво нового контенту, не створюють робочі місця і не генерують податки.
Одним із ключових джерел монетизації таких ресурсів залишається реклама азартних ігор. Саме тому притягнення рекламодавців до відповідальності та перекриття рекламних доходів може бути не менш ефективним інструментом, ніж саме блокування.
Державне агентство «ПлейСіті» запустило цифровий механізм повідомлень про незаконну рекламу азартних ігор. Потенційно це один із найбільш корисних для ринку інструментів: виявив порушення — повідомив регулятора — регулятор оперативно відреагував — рекламодавець поніс відповідальність.
Але інструмент має оцінюватися не за тим, як він виглядає, а за результатом.
«Ініціатива Чисте небо» вже подала понад 90 звернень щодо реклами на піратських кіносайтах та нелегальних стримінгових платформах. На момент написання цієї колонки ми не отримали інформації про конкретні результати реагування на ці звернення.
Тому зараз очікуємо від «ПлейСіті» наступного кроку – реального відпрацювання скарг, встановлення порушень та притягнення рекламодавців до відповідальності.
Інакше хороший за задумом механізм ризикує залишитися декларацією.
Від захисту авторських прав – до питання безпеки
За останні десять років для мене змінилася сама природа боротьби з піратством.
Колись це була переважно дискусія між правовласниками, піратськими ресурсами та державою про захист інтелектуальної власності. Сьогодні цього визначення недостатньо.
Для України піратство одночасно стосується захисту інтелектуальної власності, інформаційної безпеки, економіки медіаринку, кіберризиків та фінансування нелегального онлайн-бізнесу.
І водночас ми маємо досвід, який уже може бути цікавим іншим країнам.
До 2021 року Україна регулярно була представлена у міжнародних дискусіях щодо онлайн-піратства та надавала інформацію для європейських і американських досліджень. Після початку повномасштабної війни ця присутність закономірно зменшилася.
Цього року українські кейси знову з'являються у міжнародному професійному контексті – зокрема, про результати впровадження на національному рівні механізму WIPO ALERT.
Для мене це важливий сигнал. Україна може бути не лише споживачем міжнародних практик, а й повноцінним учасником глобальної системи захисту інтелектуальної власності.
Що далі?
Наступний етап боротьби з піратством не може зводитися до пошуку одного «чарівного» механізму – його просто не існує. Потрібна стійка система – поєднання технологічних, правових та фінансових інструментів, які працюють на одну мету.
За 13 років роботи з проблемою піратства в Україні я переконався: ефективна боротьба з піратством починається не з одного сильного рішення чи інструмента, а з системи, у якій кожен елемент реально працює. А ще є об'єднана позиція ключових гравців ринку.
Швидке виявлення піратського ресурсу. Юридично виважене рішення про обмеження доступу. Його реальне технічне виконання провайдерами. Оперативна реакція на появу «дзеркал». Перекриття рекламних доходів. Відповідальність тих, хто фінансує нелегальні ресурси.
І постійна взаємодія та діалог держави, медіаіндустрії та телеком-ринку, бо сьогодні боротьба з піратством це вже не вузька галузева справа правовласників.
Це питання інформаційної безпеки, економічної стійкості та конкурентоспроможності українського медіаринку.