Україна дотримується "золотої середини": чому для політичної системи важливо не впадати в крайнощі
Уміння не впадати в крайнощі — ознака зрілого, стабільного суспільства, якому не потрібні зміни, зазначає психологиня Ольга Духнич. Українцям у нинішній ситуації дуже складно дотримуватися поміркованої позиції — але ми, на диво, поки що непогано з цим справляємося
Центризм або середня позиція часто вважається ознакою слабкості. Наприклад, в політичному вимірі, де центристи — такі собі бюрократи, беззубі і не сексі. А ліве і праве — місце великих ідей, наснаги, прориву і точки великих трансформацій.
Але не тільки в політичному вимірі, а й ширше.
Частково так і є, крайні позиції мають чудову силу деструкції і руйнують старі системи, але вони рідко здатні щось побудувати. Тому з часом влада переходить до середньої позиції, доки знову не накопичуються виклики та протиріччя, які змушують систему до змін.
Чому так? Бо якщо дивитися на цей процес із погляду психічної динаміки, групової та індивідуальної, утримання середньої позиції вимагає багато ресурсу.
Бути в середній позиції — це виносити складність та амбівалентність світу, де люди різні, одночасно і хороші, і погані, діють правильно і помиляються, і наше до них ставлення визначається тим, що ми в них готові зігнорувати, а що підкреслити.
Світ випадковий і часто хаотичний, в ньому багато непередбачуваного, ніхто не ідеальний, стартові умови різні, закинутість в буття визначає багато чого, але ніколи не визначає все. Утримувати таку рамку світу — величезна енергетична затрата. А психіка — механізм економний і оптимізований, це біологічно доцільно. Тому ми рідше думаємо, ніж діємо.
Але тому, як тільки накопичується низка негативних подій, ризиків та викликів, ми перестаємо утримувати середню позицію.
По-перше, нам треба розподілити світ на чорний і білий, моральний і аморальний, добро і зло, правильне і неправильне. Це повертає ілюзію контролю і керованості світу.
По-друге, нам треба навіть у своєму загроженому суспільстві знайти "своїх" і об'єднатися навколо, щоб відновити відчуття власної цілісності і не бути самотнім в непевності. Чим менше ресурсу — тим вужча група своїх.
По-трете, потрібна ідея, наратив, щось, що подарує осяжний шлях вирішення проблеми або пояснить, чому ми на цьому шляху, і підтримає нашу гідність. В радикальному сценарії нам легше, якщо проблема вирішується через усунення, очищення, зміну, упослідження когось, хто не є "ми".
Це триває до моменту, коли проблемна ситуація вирішується або успіхом, або провалом. За умов успіху суспільство знаходить достатньо ресурсу, щоб повернутися в середню позицію, за умов провалу, зі збереженням суспільства, туди може повернути усвідомлення провалу і виснаження емоційного заряду, на паливі якого відбувався суспільний розподіл.
Я розумію, як нам складно останнім часом утримувати середню позицію в різних ситуаціях життя.
Але ми, якщо порівнювати, все ще на диво добре з цим справляємося.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.