Головний прорахунок Росії: як пересічні українці своїми простими діями руйнують плани Путіна
Російський терор, який ми з вами переживаємо, не просто заточений на знищення цивільної інфраструктури — вони хочуть випрацювати в нас відчуття "вивченої безпорадності", пише правозахисниця Олександра Матвійчук. Мовляв, жодні наші дії не мають сенсу. Але завдяки нашій здатності кожного та кожної на своєму місці вперто продовжувати робити свою роботу, ми повертаємо собі відчуття, що на щось можемо впливати. І тому кожна така дія стає актом спротиву.
Це пост вдячності. Я сьогодні мала операцію (планова, нічого критичного). Вночі не спала не через ракети, а через реакцію на ліки для підготовки. Вранці мене забрала подруга, і сонну та виснажену повезла до лікарні. По дорозі ми ледве знайшли відкриту заправку, бо через тривоги це досить складно. У лікарні мене зустріли лікар та анестезіолог, які говорили зі мною так, що мені стало спокійно. Ну і long story short, я вже вдома…
До чого я. Люди, яких я згадала у своєму описі, роблять ніби досить прості речі — підтримують друзів, заправляють машини, проводять операції, організовують збори. Але вони роблять це у далеко не простих обставинах. І тому кожна така дія стає актом спротиву.
Російський терор, який ми з вами переживаємо, не просто заточений на знищення нашої цивільної інфраструктури. Росіяни хочуть випрацювати в нас відчуття "вивченої безпорадності". Мовляв, жодні ваші дії не мають сенсу. І як ви памʼятаєте, піддослідні у межах відомого експерименту, коли ними опанувала "вивчена безпорадність", відмовлялися боротися навіть за власне життя.
І що важливо. Завдяки цій нашій здатності кожного та кожної на своєму місці вперто продовжувати робити свою роботу, ми повертаємо собі відчуття, що бодай на щось можемо впливати. А оскільки будь-яке суспільство — це мережа взаємозалежностей, то кожен наш вплив, навіть дуже простий, підтримує цю складну систему в дії.
Бо дія — це найкращі ліки від "вивченої безпорадності". І я вдячна людям і яких я згадала, і яких ми щодня бачимо. Людям, які прийняли реальність і діють у цих обставинах. Завдяки ним ті, кому зараз важче, матимуть на кого спертися. І матимуть приклад, що так теж можна, навіть у нашій ситуації.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.