Чому гирьовий спорт – не олімпійська дисципліна і як це можна виправити: погляд судді та тренера Леоніда Воронянського
Незважаючи на зростаючу популярність у світі, кількість змагань, клубів і федерацій із гирьового спорту, він залишається за бортом олімпійських помостів. Майстер спорту, атлет та суддя Леонід Воронянський пояснює: зростання кількості змагань, клубів і атлетів на всіх континентах недостатньо для включення дисципліни в олімпійську програму. Який шлях вона має пройти, щоб зрештою отримати олімпійський статус, і чому вирішальну роль у цьому відіграють Сполучені Штати, розповідає експерт.
Леонід Воронянський – атлет із гирьового спорту, чемпіон України (2008), срібний призер Чемпіонату світу (2008), національний суддя, тренер та методист.
Три бар’єри на шляху до олімпійської програми
Для того щоб дисципліна потрапила до програми Олімпійських ігор, вона має відповідати жорстким критеріям Міжнародного олімпійського комітету (МОК). За словами Леоніда Воронянського, у випадку з гирями каменем спотикання стали три фактори: розмиті стандарти оцінювання як з позиції судді, так і з позиції глядача, розрізнення шкіл та підходів та слабка видовищність гирьового спорту.
“Оцінити, чи правильно була виконана вправа на рівні мікрорухів, навіть досвідчений суддя не завжди може, – ділиться Леонід Воронянський. – А для звичайного глядача вловити той самий момент, коли атлет зафіксував гирі у верхній точці на потрібну секунду, чи був там "дожим" м'язами, чи була правильно виконана стійка, взагалі неможливо. Коли результат залежить від суб'єктивного погляду людини на помості, МОК ставиться до дисципліни насторожено. Щоб виправити це, потрібна тотальна цифровізація гирьового спорту – датчики фіксації, відеоповтори, прозорі таймери”.
Друга проблема – історичне домінування однієї школи. Довгий час гирьовий спорт розвивався переважно в країнах пострадянського простору, а МОК вимагає широкої географії: вид спорту має бути активно розвинений щонайменше на чотирьох континентах і в десятках країн, причому з реальною конкуренцією. “З гирьового спорту проводяться Чемпіонати світу, з яких наші спортсмени завжди привозять додому медалі: лише на останньому Чемпіонаті в Польщі українська збірна здобула 135 медалей, 112 з них – золоті, – продовжує Леонід. – Це прямий наслідок того, що гирьовий спорт особливо сильно розвивався якраз у країнах пострадянського простору, а в США, Європі, Азії та Австралії підхід до дисципліни інший, більш науковий або гібридний, коли підйом гирі поєднується з фітнесом і кросфітом”.
Третій бар'єр – специфіка змагального формату. Десятихвилинний сет із безперервними підйомами гирі неможливо адаптувати до телевізійного та цифрового форматів, які є ключовим критерієм для МОК при виборі нових видів спорту.
“МОК ухвалює рішення про включення нових дисциплін до програми з урахуванням медійного та суспільного інтересу – це прямо закріплено в їхніх критеріях. Гирьовий спорт поки що програє в цій конкуренції саме через те, що в ньому немає тієї видовищності й очевидної для глядача конкуренції", – констатує Воронянський.
Зараз, вважає Леонід, гирьовий спорт потребує переосмислення свого образу в масовій свідомості й виходу за межі пострадянського контексту, в якому його досі сприймають за кордоном. Уявлення про гирьовий спорт як про науку ефективного і безпечного руху, дисципліну, яка розвиває тіло без руйнування і де результату можна досягти без грубої сили, здатне залучити нових прихильників і природно розвиватися в будь-якій країні.
Гирьовий спорт у США – можливості та потенціал
Популяризацію, як вважає Воронянський, треба починати з ринку, який диктує моду всьому світу – зі Сполучених Штатів Америки, де вже широко поширена культура поєднання елементів гирьового спорту з кросфітом і фітнесом.
"Штати як країна, де якраз і панує гібридний підхід, є ідеальним середовищем для його поширення та інституціоналізації: вже існує культура, орієнтована на індивідуальний підхід та безпеку, вже є великі професійні клуби та залучена спортивна спільнота, – переконаний експерт. – Тренерам та методистам залишається лише показати новачкам, чому цей спорт може бути захопливим та динамічним”.
Зараз Леонід Воронянський планує відкрити власний тренувальний простір, де тренуватиме молодь і дорослих за власною методикою. Зал, з його слів, задуманий як місце, де гирьовий спорт можна спробувати з нуля, незалежно від віку і попереднього досвіду. Також у планах – проведення семінарів і майстер-класів. Кожна людина, яка прийде на такий майстер-клас і відкриє для себе гирьовий спорт, стає його амбасадором, і саме так, через живий досвід, зростає база, з якої потім виростають і професійні спортсмени, і вболівальники.
"Я переконаний, що ключ до визнання МОК лежить через зростання популярності цього спорту у великих спортивних державах, — підсумовує Леонід Воронянський. – Коли в США з'явиться міцна, комерційно успішна та медійна федерація, а американські телеканали почнуть транслювати динамічні батли на гирях, це приверне увагу світу – а отже, простимулює розвиток в інших країнах. Наприкінці цього шляху, я впевнений, і стоїть включення гирьового спорту до Олімпійської програми".